Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній 25 жовтня 2024 року відвідав Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» та провів зустріч із ректоратом та професорсько-викладацьким складом. Про це повідомляє офіційний сайт ПЦУ.
Предстоятеля Православної Церкви України супроводжували митрополит Вінницький і Барський Симеон, митрополит Білоцерківський Євстратій, єпископ Ужгородський і Хустський Кирил, єпископ Ужгородський і Закарпатський Варсонофій, єпископ Мукачівський і Карпатський Віктор.
Під час урочистого заходу було зачитане рішення вченої ради від 20 вересня 2024 року про присвоєння Митрополиту Епіфанію звання «Doctor Honoris Causa». Ректор навчального закладу, доктор медичних наук, професор Володимир Смоланка привітав Його Блаженство та вручив атрибути Почесного доктора Ужгородського національного університету.
Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Епіфаній висловив вдячність за присвоєння звання «Doctor Honoris Causa» та виступив із надихаючою промовою.
«Вельмишановний Володимире Івановичу, ректоре університету!
Поважна університетська корпорація – професори, доценти, викладачі!
Дорогі владики, отці, брати і сестри! Пані та панове!
Для мене велика честь прийняти від Ужгородського національного університету відзнаку почесного доктора. Відразу хочу підкреслити – я приймаю її не як таку, що стосується особисто мене, але як вияв поваги і підтримки з вашого боку для тієї місії і тієї праці, що її здійснює помісна Православна Церква України як в цілому в нашій державі, так і зокрема на Закарпатті.
Як Предстоятель Церкви, приймаючи сьогодні видимий знак вашої поваги, роблю це не заради особистої честі, хоча цей докторат і носить титул Honoris Causa, тобто «заради честі», але лише представляючи повноту наших вірних, нашого чернецтва, наших капеланів і волонтерів, наших архієреїв. Їм я адресую цю честь, адже кожен з них є у своєму покликанні та служінні доктором, тобто вчителем.
В звичайному нашому слововжитку термін «доктор» має два сприйняття – наукове і медичне. Доктор-науковець є дослідником, наставником для нової генерації, носієм та поширювачем знань і досвіду, прикладом їхнього практичного застосування. Медичне значення терміну «доктор» пов’язане зі спеціалістом у лікуванні від хвороб, з тими, хто сприяє захисту і збереженню здоров’я.
Ці два аспекти сприйняття докторського звання перегукуються з біблійними реаліями. Адже іменування «учитель» у Євангелії ми часто зустрічаємо у зв’язку з Особою Господа нашого Ісуса Христа. Так іменують Спасителя Його учні, так Він називає і Самого Себе. Латинський термін у тексті використовується інший, але сутність його – та сама.
Христос подає науку і Він подає зцілення. Зцілення тілесне і зцілення духовне. Навчає не для того, щоби просто примножити знання і об’єм інформації, але для того, щоби через отриману науку Його учні досягали спасіння і вічного блаженного життя.
Ту саму місію Христос доручає і Своїй Церкві: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню» (Мк. 16:15); «Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19-20). Також Господь велить учням: «Проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне; хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте» (Мф. 10: 7-8).
Отже, служіння, яке доручене спільноті Церкви, є служінням проповіді та свідчення істини і служінням відновлення здоров’я для цілої людської природи, для душі й тіла.
Змінюються часи та епохи, змінюються зовнішні умови, але наше покликання бути «доктором», бути тими, хто навчає і зцілює – залишається незмінним.
Тривалий час багато хто намагався штучно розділити, віддалити і навіть протиставити одне одному служіння віри і служіння науки. Особливо трагічні наслідки цього були для нашого народу в буремному ХХ столітті, коли тоталітарний більшовизм гасла науки використовував як зброю для виправдання своїх гонінь проти Церкви, проти віри.
Але як розділення душі та тіла означає смерть людини, так і штучне протиставлення науки духовної і науки матеріальної є шкідливим та безпідставним. Навпаки – сучасна наука все більше переконується в тому, що внутрішній, духовний стан людини безпосереднім та вирішальним чином впливає і на її зовнішню, фізичну сторону життя. Наука духовна, наука Божого слова та віри у співпраці з наукою земною, фізичною – це ніби два крила, користуючись якими людина від приземленого, обмеженого, матеріалістичного і гедоністичного існування справді може підніматися до буття, яке має високий сенс і творить вагомі плоди, корисні для сьогодення і майбутнього.
В історії нашого українського народу дуже символічним є те, що системний фундамент сучасної освіти та науки був покладений у співпраці Церкви та суспільства, був справою цілої громади. Львівська братська школа та подальші аналогічні школи при інших братствах, Острозька академія, в якій наш видатний державний діяч, «некоронований король Руси» та благовірний князь-меценат Костянтин Острозький зібрав найкращих тогочасних вчених і богословів, – вони проклали дорогу до появи нашого першого університету європейського зразка – Київської Могилянської академії.
В подальшому науки богословські та науки світські отримали свій розвиток у численних спадкоємцях цієї інституції. Але те, що коріння і наших богословських церковних закладів, і світських університетів та академій є спільним – є вагомим доказом, що ми можемо і повинні співпрацювати на благо українського народу та заради його кращого майбутнього.
В умовах нинішньої страшної війни, перед лицем численних викликів, наша співпраця, єднання інтелектуальних, духовних та громадських сил у боротьбі проти агресії «русского міра» є надзвичайно необхідними. Ця війна є гібридною, вона має багато вимірів. Але всі ці виміри свідчать про одне бажання ворога – бажання знищити саму нашу українську ідентичність, викреслити ім’я «Україна» з мапи Європи та світу.
Тож наше завдання – зупинити цю навалу темряви, захистити майбутнє не лише України, але майбутнє Європи й світу від загрози встановлення російською імперією зла нової «залізної завіси». Ми разом повинні захистити нашу незалежність державну і нашу незалежність духовну. Захистити здійснений ще понад тисячоліття тому княжою Київською державою європейський цивілізаційний вибір, який наново був засвічений українським народом на майданах під час двох революцій – Помаранчевої революції та Революції гідності.
Тут, у Закарпатті, по особливому відчувається цей наш історичний, ментальний, цивілізаційний зв’язок з Європою. Тут, де сходяться кордони п’яти країн центрально-східної Європи, не треба переконувати, що ми, український народ, справді є невід’ємною частиною європейської спільноти, європейської родини. Ми маємо власне, унікальне лице, маємо власну ідентичність, якою по праву пишаємося, але водночас відчуваємо нерозривну спорідненість з Європою, яка для нас і для наших сусідів є спільним домом.
Тож працюймо і борімося разом, сполучаймо наші зусилля, використовуймо дані нам від Творця таланти для блага громади і всього нашого народу.
Дотепер Україна з Божою допомогою подолала багато викликів, зростаючи і зміцнюючись. Маю надію і вірю, що і нинішні випробування ми здолаємо, якщо збережемо відчуття єдності, усвідомлення нашої спільної відповідальності за сьогодення і майбутнє України.
Ще раз сердечно дякую ректору і всій академічній корпорації Ужгородського національного університету за високу честь, якої мене було удостоєно сьогодні. Бажаю університету успішного розвитку, подальших вагомих наукових і освітніх здобутків.
Також усім нам разом бажаю перемоги над агресором і встановлення справедливого миру. Вірю, що так буде, бо з нами правда. А де правда – там Бог і перемога.
Слава Господу Богу і слава Україні! Дякую за увагу».
На завершення урочистого заходу Блаженнійший Митрополит Епіфаній передав для Університету книги та памʼятні подарунки.
За матеріалами пресслужби Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ)
Пресслужба Вінницько-Барської єпархії УПЦ (ПЦУ)
