Святий Амфілохій (в миру Яків Варнавович Головатюк) народився У 1894 році в сім'ї з десяти дітей у селі Мала Іловиця на заході України. Під час Першої світової війни він був рекрутований у російську армію і кілька разів рятувався безпосереднім Божим захистом. Захоплений австрійцями в полон, він зумів утекти і повернувся в своє село. Юнак мав намір одружитися, але священник рекомендував йому натомість прийняти монаше життя. Він смиренно послухався і в 1925 р. вступив до Почаївської Лаври, де виявив ідеальний послух у всіх дорученнях, які йому давали, і глибоку відданість Пресвятій Богородиці. i У 1932 році за благословенням митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія він прийняв постриг iз ім'ям Йосиф. Святий одразу отримав послух при головній святині монастирі, відбитку стопи Пречистої Діви, що залишився у скелі після Її явлення (ХІІІ ст.) і постійно наповнювався чудодійною водою.
Висвячений на священника в 1936 році, він із любов'ю приймав вірних і так гаряче молився за них, правлячи водосвяття, що Бог дав йому благодать зцілення. Оскільки прочан дедалі більшало, настоятель велів йому оселитися в малій хатці біля цвинтаря, де він щодня приймав кілька сотень вірян, попри переслідування з боку комуністичного уряду. Не робив він винятку і для воїнів УПА, хоч це могло викликати особливий гнів радянської влади1. Старець особливо допомагав людям із травмами кінцівок. Відвідувачам дуже допомагали трави, настойки, мазі, що готував для відвідувачів о. Амфілохій, але найважливішими ліками, безумовно, була його молитва.
Вдень і вночі молячись, розділяючи біль і скорботи усіх, хто звертався до нього, він упродовж більше ніж двадцяти років звершив безліч чудес: сліпі отримували зір, глухі — слух, психічно хворі поверталися - до нормального життя, невіруючі відкривали для себе церковне життя після простої розмови з ним, усі стражденні йшли з його келії втішеними та сповненими сердечної радості. Враженим цими чудесами він казав: "Ви гадаєте, що я святий? Ні, я грішник, але ви отримуєте ці зцілення через свою віру і молитви". Уникаючи людської слави, преподобний удавав себе грішником і перед братією Лаври.
Агенти НКВС (а потім КДБ) неодноразово допитували святого, і він заледве уникнув страти, завдяки втручанню свого келійника, о. Іринарха. Попри неодноразові заборони, люди продовжували стікатися до його келії. У 1962 році міліція намагалась відібрати у Лаври храм Святої Трійці. Отець Йосиф сміливо втрутився, вирвав ключі від собору з рук комісарa, a присутні місцеві жителі, за його закликом, вигнали міліціонерів, врятувавши Лавру. Але за тиждень міліціонери повернулися, щоб заарештувати святого ієромонаха, і запроторили його у Буданівську психіатричну лікарню. Він лежав у загальній палаті на сорок пацієнтів, зокрема, буйних, які нападали на нього. Він зазнавав шокові методи "лікування" та ін'єкції психотропних препаратів, але не змінив свою позицію і твердо відповідав лікарям, які глузували з його дару зцілення. Його звільнили завдяки втручанню доньки Сталіна Світлани Аллілуєвої, яку він зцілив від нервового потрясіння2.
Святий повернувся у рідне село Мала Іловиця. Там один із родичів затягнув його в ліс і, побивши, залишив скривавленим у болоті. Інші родичі знайшли його там і повернули до Лаври. Вважаючи, що він не переживе ніч, його негайно постригли у велику схиму з іменем Амфілохій. Але він одужав і оселився в селі, в будинку своєї племінниці Ганни. незабаром місцеві жителі стали ходити до старця, щоб віднайти здоров'я та божественну втіху завдяки його молитвам. Біля його келії збиралися натовпи з усього радянського союзу. Кажуть, що земля у дворі його будинку була вся мокрою від сліз тих, хто прийшов розповісти святому подвижнику про свої страждання, і зцілення усе частішали, засвідчуючи перемогу віри. В цей період старцеві допомагали послушниці, які куховарили й обслуговували прочан, ночами читали Псалтир, а вдень акафісти.
Про одне з чудес цього періоду розповів священник із Володимира-Волинського (тепер м. Володимир) Ярослав. У 1965 році молодий батюшка після однієї зі служб зовсім втратив голос. В центральній клініці москви поставили невтішний діагноз: рак горла третьої стадії, операція і лікування неможливі. За порадою знайомих землячок-монахинь отець поїхав у Малу Іловицю. Отець Йосиф благословив отцю Ярославу облачитися і служити на подвір'ї водосвятний молебень, сам залишившись у саду. Здивований священник послухався, хоча до цього не міг вимовити ні слова. Несподівано він зміг звершити весь молебень з акафістом голосно і дзвінко. Але після молебня голос знову пропав. Старець благословив о. Ярославу залишатися і лікуватися травами, але той не послухався, подумки осудивши святого. Пройшло півроку, священнику ставало усе гірше. Якось напередодні Суботи Акафіста йому наснилося, що він в гостях у о. Йосифа: "Надворі нас було біля сорока людей. Старець в саду обкопував дерева. Через якийсь час він відклав лопату і поманив мене пальцем. Коли я підійшов, він велів розкрити рот і засунув мені в горло вказівний та середній i палець... О. Амфілохій намацав пальцями пухлину з лівого боку і, міцно затиснувши, вирвав і викинув її i на землю. Потім зробив теж саме із пухлиною у правому боці горла. Махнувши рукою на прощання, о. Амфілохій відпустив мене". Прийшовши до храму, священник спробував голос: "Він зазвучав!.. Біль в горлі затихнув, не було краю радості!" Через два дні о. Ярослав пішов до своєї лікарки. Подивившись горло, вона сказала, що операція пройшла дуже добре. - Операцію мені не робили - заперечив о. Ярослав.
- Як не робили? Після операції ще рани не зажили. Священник не став переконувати лікарку, і тільки через деякий час розповів їй правду.
Після блаженної кончини старця Амфілохія, 1 січня 1971 року, його могила принаджувала безліч паломників. Перед Пасхою 2002 р. відбулося віднайдення мощей святого, які виявились нетлінними. Через кілька тижнів, 12 травня святий Амфілохій був офіційно прославлений Церквою, у присутності понад 20 тисяч вірних. Від його мощей відбулися численні зцілення.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".
1. За спогадами колишніх підпільників, о. Йосиф таємно зцілював поранених вояків, приходячи анонімно, у мирському одязі. Українські політв'язні сталінських таборів вважали його своїм заступником, бо він не приховував, що гаряче молиться за них.
2. Чотири роки потому С. Аллілуєва, філолог-перекладач, втекла з СРСР і оселилася у США.