Цього дня, невдовзі після весняного рівнодення, коли темрява ночі, дійшовши кінця свого панування, починає поступатися місцем світлу, Церква відзначає зачаття Господа Ісуса Христа і сходження в цей вкритий темрявою світ Сонця Правди, Яке обертає рух часу й історії та, зійшовши до смерті, зводить його до вічної весни.
Корінь і початок усіх інших Господніх свят, які щорічно нагадують нам про наше Спасіння, це свято Благовіщення щораз відзначається 25 березня.
Отже, належало, щоб зцілення нашого єства - це друге створення - звершилося подібним чином і того ж дня, коли сталося наше падіння. І, як на провесні світу людський рід був підкорений смерті непослухом Єви, належало, щоб він звільнився в місяці березні (25 березня за новоюліанським календарем) слухняністю Діви. Прекрасно розглядаючи ці аналогії в Ікономії Спасіння, святий Іриней Ліонський писав: "Як та (Єва) була спокушена словами ангела до того, щоб ухилитися від Бога, порушивши Його слово, так Інша (Марія) через слова Ангела отримала Благу звістку, щоб носити Бога, дослухавшись Його слова. І як та була спокушена до непослуху Богові, так Ця схилилася до послуху Богові, щоб Діва Марія стала заступницею діви Єви. І як через діву рід людський підкорився смерті, так через Діву і визволяється, бо неслухняність діви врівноважено слухняністю Діви".
Після нашого падіння Бог, довготерпеливий у Своїй безконечній милості, мало-помалу готував людство, з покоління в покоління, радісними і скорботними подіями, до виповнення великої Тайни, прихованої до всіх віків у Раді Пресвятої Трійці, - Воплочення Слова.
Знаючи заздалегідь про переступ людини та його трагічні наслідки, Бог все ж створив людську природу, щоб підготувати в ній собі матір, яка, нетлінною красою Своєї душі, прикрашеної оздобами усіх чеснот, привернула б доСебе погляд Всемогутнього і стала б шлюбним покоєм Слова, Вмістилищем Того, Хто вміщує все, Чертогом Небесного Царя і сповненням Божественного задуму.
Через шість місяців після чудесного зачаття Того, Хто в усьому став Предтечею Спасителя (Лк. 1:17), Гавриїл, Ангел милосердя, був посланий Господом у Назарет Галілейський до Діви Марії. Вихована у Храмі, Вона, досягнувши шлюбного віку, була заручена з праведним і ціломудреним Йосифом, який став охоронцем Її дівоцтва.
Раптом явившись в Її домі в людському вигляді, з жезлом в руці, Ангел привітав Ту, Яка мала стати втамуванням сліз Євиних, кажучи: "Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою" (Лк. 1:28). Зачудована цією дивною появою, Діва випустила з рук веретено i, схвильована словами Безплотного, запитувала Себе, чи не є це привітання, як колись було з Євою, новим підступом того, хто вміє набирати вигляду ангела світла (2 Кор. 11:14). Але Ангел запевнив і сказав: "Не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога. Не чудуйся моєму дивному вигляду і цим словам радощів тоді як Твій рід, колись обманутий змієм, був засуджений на скорботу і зітхання. Адже я прийшов звістити Тобі справжню радість і звільнення від осуду праматеpi (пор. Бут. 3:16). І ось, зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім'я Йому Icyc, - що означає Спаситель, Він буде великий і Сином Всевишнього наречеться (Лк. 1:30)".
По цих нечуваних словах, Діва вигукнула: "Як же станеться це, коли я мужа не знаю?» Вона не поставила під сумнів Боже слово через маловір'я, як Захарія, покараний за це глухотою (Лк. 1:20), а лише запитувала, як ця тайна може звершитися в ній без шлюбного єднання, що стало законом розмноження підданого тлінню людського роду. Розуміючи її вагання, Ангел не докорив Їй, але розтлумачив новий образ цього народження: "Дух Святий зійде на Тебе, приготувавши Тебе благодаттю до Свого пришестя, і сила Всевишнього осінить Тебе". Потім, нагадуючи, що родичка Марії Єлизавета, звана неплідною, щойно зачала сина в старості, Ангел показав Діві, що там, де забажає Бог, долається чин єства, і запевнив Її, сходження в Неї Святого Духа звершить чудо, ще більше ніж створення всесвіту.
Прихиливши Небеса, Цар всесвіту, Який носить усе, умалив себе Самого (Фил. 2:7) з невимовної людинолюбності, щоб оселитися в Її утробі, з'єднатися там у незлитному союзі з людським єством і вдягнутися у плоть, виткану з Її дівочої крові, наче у царську багряницю. Смиренно опустивши очі додолу і ввіривши усю Свою волю Божому задуму, Діва відповіла: "Я - раба Господня, хай буде мені по слову Твоєму".
Цими словами Вона - а з Нею і вся людська природа - прийняла пришестя в Неї Божественної сили, переданої словом Ангела. В цю мить і звершилося зачаття Спасителя. Син Божий став Сином Людським єдиною Особою у двох природах. Бог одягнувся в людство, і Діва воістину стала Богородицею. Завдяки цьому обміну природних властивостей (перихорезису) люди, звільнені від тління, змогли ставати синами Божими з благодаті.
Сповнення тайни Воплочення, прихованої навіть від ангельського розуміння, не було, отже, винятково справою Отця, Який змилувався над людством, Сина, Який зійшов з Небес, і Святого Духа, Який осінив Діву. Від Тої, Яку Він обрав поміж усіх жінок, Господь також очікував активної участі в цьому Її вільної і свідомої згоди, щоб Спасіння людського роду було спільною справою волі Божої і віри людською. Відтак, саме через вільне співробітництво (синергію) людства із Божим задумом звершилася велика Тайна, вготована від створення світу: "Бог став людиною, щоб людина обожилася в Ньому", і Діва, Невіста неневісна, стала для нашого оновленого єства причиною і джерелом усякого блага.
Богородиця, Яку пророки споглядали у прообразах як Неопалиму Купину (Вих. 3:14), Гору невідсічену (Дан. 2:34), Браму замкнену, якою може пройти лише Господь (Єз. 44:2), стала живою Ліствицею (Бут. 28:10-17), якою зійшов Бог і яка дозволяє людям підводитись на Небо. Вона відкрила людському родові новий спосіб життя - дівоцтво, в якому все людське тіло покликане стати храмом Божим (1 Kop. 3:16; 6:19, 13).