У Божий храм, неначе в Рай,
Прошу, зайди ти, не минай!
Земні турботи всі відкинь,
Творця Живого ти зустрінь!
(Народна пісня)
Кожний народ має свої символічні місця, свої святині, втілені в його матеріальній культурі. В Україні з давніх-давен такими святинями були й залишаються храми. Одним з таких храмів є церква святого великомученика Димитрія Солунського в живописному подільському селі Примощаниця Жмеринського району Вінницької області.
З сивої давнини жителі села Примощаниця славилися своєю побожністю. Відомо, що перша церква у селі була дерев’яна з трьома банями. На жаль у 1860 році вона згоріла. Тоді віруючі села Примощаниця були приписані до Свято-Миколаївського храму, що знаходився у сусідньому селі Верхівка та існував там з 1795 року. Але селяни не могли довго залишатися без власної святині і того ж року на зібрані всією громадою кошти придбали у селі Каришків стару церковцю, з матеріалів якої побудували в своєму селі маленький храм на честь святого великомученика Димитрія Солунського. Цей храм проіснував до 1894 року. У 1880 році на кошти земських зборів був побудований будинок для священника. Першим настоятелем, який мешкав у ньому, був отець Петро Карашевич. Під час його настоятельства, у 1885 році, церковна громада Примощаниці налічувала 791 парафіянина: 385 чоловіків та 406 жінок.
Збудована з балок старого храму невеличка церковця, не могла вмістити усіх богомольців. Постала нагальна потреба в побудові нової, великої церкви. Для цієї справи у 1891 році місцевий поміщик подарував 100 будівельних дубів. Декілька десятків дубів взяли також з церковного лісу. У шести метрах від старої церкви люди збудували нову, також дерев’яну, на фундаменті з бутового каменя, однокупольну церкву з дзвіницею.
12 вересня 1891 року у Примощаницю з архіпастирським візитом прибув преосвященний Димитрій, єпископ Подільський і Брацлавський, який звершив чин освячення нової церкви та відправив урочисте богослужіння. В 1894 році селяни розібрали стару церковцю. Притвор вони перенесли на цвинтар та облаштували капличку, а решту матеріалу використали при будівництві парафіяльного будинку. На місці, де був святий Престол, священник Димитрій Гончарук встановив пам’ятний Хрест на згадку про те, що свого часу тут звершувалася безкровна Жертва «за всіх і за все».
Спокійний плин часу у Примощаниці перервали буремні події початку ХХ століття, які сколихнули усю країну. Ще деякий час після 1917 року в місцевому храмі звершувалися богослужіння, але коли помер священник, більшовики зачинили церкву, зняли купол, а самий храм перетворили на клуб. З болем в серці віруючі споглядали, як безбожники знищували церковне начиння та палили ікони.
Так і стояла осквернена святиня до початку Другої Світової війни, аж поки село не увійшло до складу так званої «Трансністрії» (рум. Guvernământul Transnistriei), якою володіли румуни. Саме румуни змусили селян відновити богослужіння та зовнішній вигляд храму. Так на даху церкви знову з’явися купол, який увінчався хрестом, а всередині храму зазвучали церковні піснеспіви. Цікаво, що начиння та хоругви для відновленого храму виготовили буковинські євреї, які знаходилися в гетто на території села.
Після звільнення села від окупантів староста храму Яким Федорович Цьомба від імені віруючих села Примощаниця звернувся до уповноваженого у справах Православної Церкви з проханням зареєструвати релігійну громаду Свято-Димитріївського храму. 7 вересня 1944 року громада отримала реєстрацію. На парафію був призначений священник Іван Кирилович Цьомба. Він правив у Примощаниці до 1949 року.
З 1952 по 1960 роки на Свято-Димитрівській парафії в селі Примощаниця та на Свято-Миколаївській парафії в селі Верхівка майже щороку змінювалися священники. Поки не було священника люди були змушені їздити на богослужіння за 7-9 км від Примощаниці – в села Кузьминці та Володіївці, де були діючі храми. Скориставшись цим, Барський виконком у 1965 році клопотав перед головою Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР та уповноваженим у справах релігій при Раді Міністрів СРСР по Українській РСР про зняття релігійної громади села Примощаниця з реєстрації та знищення храму святого Димитрія як такого, що «знаходиться в аварійному стані та не підлягає реставрації».
1 листопада 1972 року Рада в справах релігій при Раді Міністрів СРСР постановила зняти з реєстрації релігійну громаду Свято-Димитрівського храму села Примощаниця, а аварійну споруду церкви знести. Тільки завдяки небайдужим селянам, зокрема секретарю парторганізації, виконуючому обов’язки голови колгоспу Альфреду Опанасовичу Джозі, вдалося зберегти будівлю храму, облаштувавши в ній комору. Проте як власне комора церква не використовувалася. За нею наглядали комірники Іван Паустовський та Іван Кухар, які багато зробили для збереження ікон та майна, що були сховані в приміщенні церкви.
Після розпаду Радянського Союзу почалося відродження релігійного життя на теренах України. Зокрема і в Примощаниці люди воліли відродити свою занедбану святиню. Кошти на відновлення церкви збирали усім селом. Добудували один купол, встановили новий хрест. У 1998 році оновлений храм був освячений і в ньому знову стали проводити богослужіння.
У подальшому особливе піклування про храм взяли на себе місцеві підприємці Олег Альфредович Джог та Микола Олексійович Столяр. За їхнього сприяння був проведений капітальний ремонт храму, збудована огорожа, придбане необхідне церковне начиння.
23 січня 2019 року релігійна громада Свято-Димитріївського храму села Примощаниця переважною більшістю голосів прийняла рішення про приєднання до Помісної Православної Церкви України. Це рішення громади було добровільним та свідомим. З того часу громадою опікується протоієрей Димитрій Пилинь, який разом з активом громади продовжив роботи з ремонту храму.
8 вересня 2020 року в храмі святого великомученика Димитрія Солунського села Примощаниця відбулася урочиста подія – керуючий Вінницько-Барською єпархією митрополит Вінницький і Барський Симеон завітав на парафію та звершив чин освячення оновленого Престолу, на якому у співслужінні з духовенством відправив святкову Літургію.
У історії Свято-Димитріївського храму села Примощаниця відкрилася нова сторінка. Маючи багате і славне минуле, сповнене яскравих моментів і гірких епізодів, релігійна громада в лоні єдиної канонічної помісної Православної Церкви України продовжує в дусі християнської любові звершувати своє служіння Богові і людям.
Архімандрит Софроній (Чуприна)