На адресу митрополита Вінницького і Барського Симеона надійшов лист від митрополита Варсонофія (Столяра) щодо обставин зміни канонічного та організаційного підпорядкування окремих парафій УПЦ МП на Вінниччині та необхідності єднання в умовах військової агресії, яку розв’язала проти України Російська Федерація. Висловивши згоду з окремими тезами митрополита Варсонофія, керуючий Вінницько-Барською єпархією УПЦ (ПЦУ) висловив своє бачення подій, які супроводжують процес зміни підлеглості парафій. Митрополит Симеон, зокрема, навів приклади єднання парафіян УПЦ МП та ПЦУ, які відбулися в результаті зміни підлеглості, та порадив архієрею та духовенству УПЦ МП не боятися прямого діалогу та спілкуватися безпосередньо з вірянами на місцях.
На завершення свого листа митрополит Симеон повторив заклик до єднання православних українців, який озвучував раніше, підкресливши, що в даний час суспільству від Церкви гостро потрібна не лише гуманітарна підтримка, а єднання ієрархії, духовенства і вірян, яке стане духовним фундаментом єдності українського народу. Архієрей висловив наступну думку:
«Уявіть собі, - написав він, - якими окриленими були б наші воїни у захисті держави, яке б «друге дихання» отримали у своїй боротьбі, якщо би почули благу звістку про те, що у тилу, ті люди, яких вони захищають, за яких віддають своє життя, нарешті об’єдналися, разом моляться за них і більше не ділять вірян на правильних і неправильних, канонічних і неканонічних».
Митрополит Симеон закликав митрополита Варсонофія забути колишні образи і об’єднатися в єдиній помісній Православній Церкві в Україні. Для цього, за словами ієрарха ПЦУ, митрополиту Варсонофію і підлеглому йому духовенству не потрібно нікуди звертатися і тим більше не потрібно чекати відповіді з Москви. Адже канонічний шлях вже є, він запропонований Вселенським Патріархом, з благословення якого, – не самочинно, а канонічно, – в Україні вже існує справжня Українська Православна Церква, до якої митрополит Симеон вкотре запросив священників та архієрея УПЦ МП.
Враховуючи важливість порушених питань, нижче публікуємо повний текст відповіді митрополита Симеона, а також скан-копію листа митрополита Варсонофія
Високопреосвященнійшому Митрополиту Варсонофію
(Столяру В.П.)
Ваше Високопреосвященство!
Мною було розглянуто Ваш лист за №218 від 24 березня 2022 року. Перш за все, я погоджуюся з Вами, що у воєнний час, коли всі громадяни України у єдиному патріотичному пориві встали на захист Батьківщини і наближають нашу перемогу на фронті і в тилу, важливою є участь у цій спільній справі православних вірян усіх юрисдикцій. Можливо хтось у цій ситуації й намагається виправити свої колишні помилки і приділяє значної уваги інформаційному висвітленню своєї благодійної і миротворчої діяльності, але таких не так вже й багато і, переважно, вони належать до церковного керівництва, в той час, як прості священники і віряни роблять свою справу за велінням серця, за покликом душі, пліч о пліч з усім народом.
Зрозуміло, що констатація цих очевидних фактів не є головною метою Вашого звернення, адже надалі Ви закликаєте мене вплинути на вірян, які через війну, що розв’язала Росія проти нашої країни, ухвалили рішення змінити юрисдикційну приналежність релігійної громади, до якої вони належать, і розірвати стосунки з Московським патріархатом. При цьому Ви поспішили назвати ініціативу вірян «безаконним діянням». Зазначу одразу, що така поспішна оцінка в подальшому не може не впливати на Ваші спроби налагодити з ними діалог, якщо, звичайно, Ви прагнете діалогу, а не переслідуєте іншу мету.
Тепер по суті. Складається враження, що у Вашій уяві священники і віряни – це кріпосні, котрі не мають права висловити власну думку, яка б не співпадала з генеральною лінією керівництва. Здається, Ви щиро вважаєте, що парафіяни не можуть самостійно вирішувати, до якої юрисдикції їм належати. І, нарешті, очевидно, Вам важко повірити, що прості люди можуть проявляти ініціативу і реалізовувати свої права, які, до речі, гарантовані українським законодавством.
У листі Ви згадуєте про декілька випадків фактичної зміни церковної юрисдикції, які відбулися на Вінниччині з початку війни. Насправді їх набагато більше, і кожний такий випадок – це прояв волі церковного народу, це – ініціатива, яка йде знизу. Вже потім представники тієї чи іншої релігійної громади зверталися до священників Православної Церкви України, щоби вони не залишили їх без духовної опіки, адже Ваші служителі відмовилися підтримати свою паству. Сьогодні Ваші клірики бідкаються, що залишилися без храму і без пастви, але кожний, хто знає ситуацію зсередини, розуміє, що це маніпуляція, тому що насправді ці пастирі не залишилися, а залишили свою паству і свої храми.
Якщо ж говорити конкретно по випадках, які Ви згадали у своєму листі, то прошу, наприклад, пояснити, як саме мали реагувати люди на слова Вашого священника у Малих Крушлинцях, який на їхнє запитання, чи молиться він за українських воїнів-захисників, відповів, що молиться за всіх воїнів. Це була свідома провокація, на яку люди відповідно відреагували. Тому в даному випадку Вам було би слід провести роз’яснювальну роботу зі своїм підлеглим, щоби він не молився за загарбників, а якщо не молиться, то щоби своїми необережними словами не провокував людей і хоча би під час війни не наводив тінь на всю Вашу церковну організацію, адже я знаю, що чимало Ваших вірян і священників щиро молиться за українських воїнів і за перемогу України.
Щодо Лаврівки, то Ви також або володієте неповною інформацією, або свідомо спотворюєте факти. Адже в той час, коли у місцевому храмі відбувався конфлікт між парафіянами, безпосередньо у храмі або поблизу нього ієрея Павла Звіринського не було. Священник звершував богослужіння у будівлі магазину, де громада ПЦУ облаштувала місце для молитви. Коли, ієрей Павел, дізнавшись про те, що відбувається, прибув на територію храму, його функція полягала в тому, щоби заспокоїти селян, до яких інші селяни намагалися застосувати силу. Як відомо, Ваші клірики звикли покладатися на силу «тітушок», які приїжджали за їхнім викликом і не допускали місцевих вірян до їхніх храмів, при цьому цинічно називаючи самих вірян рейдерами. Тепер же, коли із зрозумілих причин тітушок у розпорядженні Ваших підлеглих отців немає, селяни вирішують конфлікти між собою самостійно. І якщо наші священники бувають свідками таких подій, їхня роль полягає в тому, щоби заспокоїти сторони конфлікту, що й зробив отець Павел Звіринський разом із представниками правоохоронних органів. До речі й до храму о. Павел увійшов тільки тоді, коли Ваш священник завершив богослужіння і вийшов на вулицю. Тому звинувачувати нашого клірика у неправомірних, чи як Ви висловилися, «беззаконних» діях є абсолютно безпідставним.
Щодо с. Пеньківка, то Вам варто би було звернути увагу на Вашу підлеглу, яка кинула на землю церковні книжки, які їй дозволили забрати з храму. Цей вчинок можна розцінювати як блюзнірське ставлення до богослужбових книг, або як свідому інформаційну провокацію. Адже книжки, які жбурнула на землю Ваша підлегла, були оперативно сфотографовані і надіслані у інформаційні служби, які прославилися створенням «картинок» не лише для російської пропаганди, а й для політичного керівництва Росії. Згадайте Путіна, який заявив, що одна з його цілей – захист УПЦ Московського патріархату.
Вам і Вашим священникам не слід говорити про міфічних рейдерів чи мародерів, як Ви тепер називаєте вірян, котрі не бажають залишатися у складі Московського патріархату – цього ідейного натхненника агресії Путіна. Вони не зазіхають на чуже, а в усіх випадках спочатку просять свого настоятеля залишатися разом із паствою, а коли він відмовляє, закономірно вказують такому не пастирю, а наймиту на вихід.
І вистачить вже говорити про те, що Православна Церква України нібито розділяє людей, адже проти цього свідчать приклади навіть з тих сіл, які Ви згадали у своєму листі. Зокрема, у с. Малі Крушлинці, де впродовж трьох років, поки з Вашого відома і благословення Ваші ж священники і активісти не допускали до храму вірян, які висловили бажання бути в канонічній помісній Українській Церкві, все змінилося одразу після того, як Ваш священник залишив парафію. Всі його парафіяни, а їх було до 10 людей (окрім хіба що однієї жінки) і всі клірошани наступної неділі прийшли до храму і тепер моляться разом. Отже ПЦУ об’єднує людей.
Процес об’єднання розпочався і в с. Пеньківка. А в сусідньому з Пеньківкою Супрунові після згаданих подій також відбулося об’єднання громад УПЦ МП та ПЦУ.
У с. Лаврівка минулої суботи 40 людей, яких Ви насмілюєтесь називати мародерами, взяли участь у Таїнстві Соборування, а наступного дня 30 людей причастилися Святих Христових Таїн. Беручи до уваги, що впродовж трьох років Ваш священник з Вашого відома і благословення, разом із десятком людей, яких він налякав байками про ПЦУ, не допускав більшість своїх православних односельців до храму, то кого слід називати рейдером і мародером? Однак ми не будемо тут вживати Вашу риторику, нагадаємо лише слова з Євангелія, які є актуальними й донині:
«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти» (Мф. 23,13).
Крім того, що Вам поки що важко усвідомити, що віруючий православний народ не є рабом ієрархії, і що серед Ваших священників є досить багато тих, кому разом з народом не потрібно чекати розпоряджень з Києва чи Москви, щоби нарешті прийняти мудре і адекватне рішення та вийти з підпорядкування Московського патріархату, Ви обираєте хибний шлях вирішення проблем, які виникають всередині Вашої єпархії. Для цього Ви звертаєтесь куди завгодно – до центральної і місцевої влади, до правоохоронних органів, записуєте відеозвернення до широкої громадськості. Тим самим Ви знову й знову, як росіяни в Чорнобаївці, наступаєте на ті ж граблі, адже Ви чудово розумієте, що Ваші звернення і відеоролики – це не лише спосіб самозахисту, а й Ваш внесок у пропагандистську роботу РФ.
Це тепер, коли Ви пишете про захист прав віруючих УПЦ МП, Ви берете ці слова в лапки, відмежовуючись від «захисту», який вже продемонстрували в Україні російські агресори, але зовсім нещодавно Ви, здається, щиро вважали, що Вам цей захист потрібний. Тому не повторюйте помилок минулого і замість того, щоби звертатися по різних інстанціях, спробуйте звернутися безпосередньо до тих людей, яких Ви називаєте мародерами. Можливо Вам вдасться донести до них свою думку і захистити свої позиції. Можливо у вас знайдуться слова, якими ви поясните їм, чому Ваша Церква – це, напевно, єдина в Україні організація, яка не розірвала ганебного зв’язку з Москвою. Усім іншим, у тому числі проросійським партіям, у наш час, як мінімум, соромно за свій колишній зв’язок з Росією, і тільки Ви, Ваші керівники і підлегле Вам духовенство, тримаєтесь за духовних натхненників Путіна і боїтесь розірвати зв’язок із Москвою.
Пропоную Вам приїхати особисто у Лаврівку, Пеньківку, Малі Крушлинці чи у інші парафії, назви яких Вам відомі, і поспілкуватися з простими віруючими людьми. Можливо тоді не потрібні будуть Ваші відео із закликами до всіх, окрім цих людей, можливо Ви зумієте розгледіти у них, у Ваших вчорашніх парафіянах, братів і сестер і, можливо, зрозумієте, чому вони вже не впізнають у Вас та у Ваших підлеглих священниках своїх пастирів.
Ви слушно нагадуєте, що у своєму нещодавньому зверненні я закликав Вас, та інших ієрархів, духовенство і вірян УПЦ МП до діалогу. Та скажу більше, щоби Ви ще раз почули, я закликав не лише до діалогу, а до єднання. Не до єднання з Москвою, за яке ви всі поки що тримаєтеся, а до справжнього єднання православних українців. І це треба робити не після війни, як говорять речники Вашої Церкви, а просто зараз, тому що, Владика, нашому суспільству від Церкви у даний час гостро потрібна не лише гуманітарна підтримка, якою успішно займаються різні державні установи, волонтерські організації та благодійні фонди, а наше єднання, яке стане духовним фундаментом єдності українського народу. Уявіть собі, якими окриленими були б наші воїни у захисті держави, яке б «друге дихання» отримали у своїй боротьбі, якщо би почули благу звістку про те, що у тилу, ті люди, яких вони захищають, за яких віддають своє життя, нарешті об’єдналися, разом моляться за них і більше не ділять вірян на правильних і неправильних, канонічних і неканонічних.
Ось про що я хочу Вам сказати. Ми маємо забути колишні образи і об’єднатися в єдиній помісній Православній Церкві в Україні. Для цього Вам і Вашому духовенству не потрібно нікуди звертатися і тим більше не потрібно чекати відповіді з Москви. Адже канонічний шлях вже є, він запропонований Вселенським Патріархом, з благословення якого, – не самочинно, а канонічно, – в Україні вже існує справжня Українська Православна Церква, до якої я вкотре, користуючись нагодою, запрошую Вас і підлегле Вам духовенство та вірян.
На завершення я хочу нагадати про нещодавнє рішення з цього приводу Священного Синоду УПЦ (ПЦУ), в якому зокрема міститься заклик до архієреїв, духовенства, монастирів та релігійних громад, які перебувають в юрисдикції Московського патріархату в України, послідувати Томосу про автокефалію ПЦУ та увійти в канонічне єднання з Православною Церквою України. «Громади і монастирі заохочуються до єднання в рамках місцевої єпархії Православної Церкви України за територією розташування. Єпархії з юрисдикції МПвУ (УПЦ МП) в разі ухвалення відповідного рішення про єднання з ПЦУ зберігатимуть свою структуру як єпархії Православної Церкви України».
Нехай Бог допоможе нам досягти справжньої єдності у Христі Ісусі, Господі нашому!
Симеон, митрополит Вінницький і Барський
