Святий Сикст (або Ксист) жив у III столітті за походженням він був грек. Сикст вивчав філософію в Афінах, а потім переселився до Риму за царювання імператора Валеріана і понтифікату святого Стефана I. Імператор спочатку прихильно ставився до християн, але після невдалого походу на Схід потрапив під вплив єгипетських магів і віщунів. Він видав едикт, що забороняє відкрите шанування Христа і наказує всім чиновникам приносити жертви богам під страхом вигнання. Святий Стефан став однією з перших жертв цього гоніння, і Сикст був обраний його наступником.
Гоніння посилилися: було видано едикт, за яким усі єпископи, священники і диякони підлягали страті, а віруючі миряни засуджувалися до позбавлення звань і примусових робіт. Святий Сикст був заарештований (258), і після першого допиту його повели в сумнозвісну Мамертинську в'язницю.
Дорогою святого Сикста зустрів архідиякон Лаврентій і сказав зі сльозами: "Куди ти йдеш, батьку, без свого сина? Яку жертву ти збираєшся принести без свого диякона? Невже ти вважаєш мене недостойним? Чи відмовиш ти тому, кого допускав до Святих Таїн, пролити з тобою свою кров?" Єпископ відповів: "Ні, сину мій, я не залишив тебе, але на тебе чекають суворіші подвиги. Ми, люди похилого віку, йдемо на легку битву, але тобі, молодому і міцному, належить здобути більш важливу перемогу над тираном. Не плач, через три дні диякон піде за священником". І перш ніж дати Лаврентію прощальний поцілунок, він доручив йому від свого імені розпоряджатися церковним майном.
Диякон поспішив виконати покладене на нього завдання, роздавши церковні багатства клірикам і незаможним. На пагорбі Целій він зустрів вдову на ім'я Кіріака, яка приховувала у себе багатьох християн. Під покровом ночі він приніс їм гроші та одяг, а потім відвідав багато будинків, зцілюючи хворих і омиваючи ноги вірним, наслідуючи Господа.
Коли Сикста засудили до страти на Аппієвій дорозі, святий Лаврентій зустрів його дорогою і крикнув: "Не покидай мене, святий отче, я вже роздав скарби, які ти мені доручив". Почувши розмову про скарби, воїни одразу ж схопили Лаврентія і відвели до трибуна Парфенія, який повідомив про це імператору. Лаврентія ув'язнили в темницю, доручивши охорону трибуну Іполиту. У в'язниці святий Лаврентій зцілив молитвою сліпого на ім'я Луцилій і хрестив його. Дізнавшись про це, до нього прийшло безліч сліпих, вони отримали зцілення від святого Лаврентія. Крім того, він охрестив Іполита і дев'ятнадцятьох людей з його будинку.
Валеріан викликав диякона до себе і зажадав, щоб той віддав йому скарби. Лаврентій сказав, що для цього йому буде потрібно багато возів через три дні. За цей час він зібрав у будинку Іполита сліпих, кульгавих, хворих та інших убогих людей, посадив на вози і велів відвезти до імператорського палацу. Там він сказав імператору: "Ось вічні скарби Церкви, які не витрачаються, а завжди збільшуються, розділені між усіма і знаходяться у кожного". Розлютившись, Валеріан вигукнув: "Принеси жертву богам і залиш своє чаклунство".
Святий відповів, що ніколи не віддасть перевагу поклонінню бісам перед шануванням Творця всіх речей. Після цього Лаврентія піддали тортурам, а потім кинули в темницю. Після другого допиту в палаці Тиберія на Палатинському пагорбі йому на тіло поклали розпечені листи заліза, а потім били батогами зі свинцевими наконечниками і палицями з гострими зубцями. Бачачи його надприродну стійкість, один римський воїн навернувся в християнство і відразу ж був страчений.
Третій допит проходив у лазнях, недалеко від палацу Салюстія. Імператор наказав зламати святому щелепи камінням, а потім роздягнути і покласти на ґратчасте ложе, яке опустили на розпечене вугілля. Лаврентію востаннє запропонували принести жертву богам, але він відповів: "Я віддаю себе на запашну жертву єдиному істинному Богові, оскільки жертва Богові: дух зламаний... серце зламане і смиренне (Пс. 50, 19)". Коли кати розпалювали вогонь, він сказав тирану: "Знай, нещасний, що це вугілля готує мені прохолоду, а тобі вічні муки. Тепер, коли ти підсмажив мене з одного боку, переверни на інший!" Коли його перевернули, він виголосив останню молитву: "Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що удостоїв мене увійти в Твоє Царство!" З цими словами він віддав душу Господу.
Іполит разом із пресвітером Юстином таємно поховали його в маєтку вдови Кіріаки1. Незабаром на Іполита донесли, і його заарештували, але Ангел звільнив його і переніс додому, де трибун зворушливо попрощався з рідними і слугами і влаштував прощальний бенкет. Коли всі були за столом, прийшли воїни і знову заарештували Іполита, щоб відвести до імператора.
Сподіваючись зломити рішучість новонаверненого, імператор наказав одягнути його в найкращі військові обладунки й обіцяв ще більші почесті, але святий залишився непохитним і заявив, що бажає лише однієї честі служити у війську Христовому. Тоді його стали бити ланцюгами з гаками, а потім прив'язали до диких коней, які довго тягли святого мученика по землі, поки він не помер, залишаючись вірним Христу до самої смерті.
Трохи раніше було страчено його годувальницю Конкордію і його домочадців, яких він навернув у християнство. За переказами, через сім днів після мучеництва святий Іполит з'явився імператорові та його синові, які були на видовищах, і побив їх невидимими вогняними ланцюгами.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".
1. Приблизно п'ятдесят років потому святий Костянтин велів побудувати церкву на місці катакомб, де був похований святий Лаврентій, на Тибуртинській дорозі, на схід від Риму. У VI столітті крипту було перебудовано у велику церкву, але сама гробниця завжди залишалася на своєму місці.