Святі мучениці жили в Італії за правління імператора Адріана (117-138). Вони походили з багатої та благочестивої родини. Мати трьох дочок Софія, ім'я якої означає «премудрість», виховала дітей у вірі, надії та любові до ближніх.
Одного разу, під час перебування святих у Римі, вони були затримані солдатами імператора, до якого дійшла чутка про їхні благочестя і чесноти. Імператор був вражений твердістю віри настільки юних дів і наказав приводити їх до себе окремо, думаючи, що так вони не наслідуватимуть один одного і не насміляться дати йому відсіч.
Першою постала перед тираном дванадцятирічна Віра. Вона впевнено відповідала на улесливі промови Адріана, засудивши його безбожність і злі задуми проти християн. Розгніваний імператор наказав роздягнути дівчину і нещадно бичувати. Інші муки, яким піддали Віру, також не зламали її, огороджену силою Божою. Свята Софія весь цей час заохочувала дочку радісно прийняти смерть, яка з'єднує з Христом. Після катувань свята Віра була обезголовлена.
Потім імператор наказав покликати Надію, якій було десять років. Вона була така ж тверда у сповіданні Христа істинним Богом, як і її сестра. Її бичували, потім кинули в піч, що горіла, але полум'я згасло, бо любов до Бога, що горіла в душі Надії, була сильніша за всяке полум'я. Після багатьох інших мук вона також прийняла смерть від меча, прославляючи Господа.
Адріан, сильно розгнівавшись, прикликав Любов, якій було лише дев'ять років. Але це дитя виявило таку ж мужність, як і сестри. Її підвісили на дибі і розтягли так сильно, що почали ламатися суглоби ніг та рук. Потім дівчинку кинули в піч, що палала, але від вогню її врятував Ангел. Зрештою свята Любов була усічена мечем.
Їхня мати раділа духом, бачачи настільки славні подвиги дочок, які досягли Небесної обителі, але її людське серце було настільки виснажене стражданням, що через кілька днів свята Софія відійшла до Господа на могилі своїх дітей.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".