Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми вшановуємо мученицьку смерть пророка, Предтечі і хрестителя Господнього Іоана. Вшановуємо не саму загибель від рук нечестивого володаря Ірода, але ту незламність духу, вірність істині, відданість своєму пророчому покликанню свідчити Божу правду, які виявив Іоан навіть перед загрозою смерті.
Незалежно від переконань і уявлень, які має людина, важко не погодитися з тими двома простими істинами нашого буття, що народження і смерть не залежать від нашого бажання. Не ми визначаємо, народитися нам чи ні. Так само ми не маємо влади чи здатності зупинити смерть. Хто народився – той раніше чи пізніше, навіть проживши століття, відійде.
Але є те, що цілком залежить від нас, від нашої волі та бажання, від того, як ми вживатимемо ту свободу, якою нас всіх наділив Творець. Від нас залежить, яким змістом ми наповнимо проміжок часу від появи у цьому світі до часу відходу з нього. Які відповіді ми даватимемо на ті виклики й спокуси, що ними сповнене життя.
Здається, що багато є різних життєвих доріг, безліч можливостей обирати. Але насправді є лише дві дороги – до Бога і від Нього. Шлях життя і шлях смерті. Якщо ми не наближаємося до Бога, то ми віддаляємося від Нього, як про це сказано і Самим Спасителем: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23).
Усвідомлення цього всього дає нам краще зрозуміти, чому ми, християни, сьогодні святкуємо. Ірод вбив пророка Божого, але попри сум, який ми виявляємо, і тому цього дня постимося, ми все ж називаємо його святковим. Бо мужність і безстрашність пророка, його вірність істині навіть перед обличчям смерті – це є добрий приклад святості, приклад того вибору, який ми також маємо робити у своєму житті.
Якби Іоан промовчав і не викривав би володаря за те, що він порушує моральний закон, то цілком можливо, що мав би він великий вплив і досяг би високого становища біля правителя. Писання свідчить, що Ірод любив слухати Іоана і навіть усвідомлював, що це – не звичайна людина, а праведник, натхненний Богом. Тож якби Іоан не дратував Ірода і його коханку своїми викриттями, то, залишаючись при дворі володаря, мабуть, став би він могутнім та впливовим.
Однак все це мало би свою ціну – ціну зради пророчому покликанню. Ціну зради істини, служінню й проповіді якої Іоан присвятив усе своє життя.
Чи помер би Предтеча, навіть якби Ірод не наказав відтяти йому голову? Помер би. Адже померли навіть ті, кого Сам Спаситель воскресив – Лазар Чотириденний, дочка Іаїра та син наїнської удови. Однак якби він виміняв продовження свого життя і можливе високе становище біля володаря на зраду правді – то чи вартими такої ціни були би прожиті далі роки, якби їх було навіть сто чи більше? Для нас, як християн, відповідь є очевидною.
Однак всі ці міркування стосуються не лише минулого і не лише особистості Іоана Хрестителя. Вони є цілком актуальними, сучасними для всіх нас. Вони промовляють до нас сьогодні, спонукаючи твердо триматися істини, боротися за свободу, якою Бог благословив нас, відстоювати правду навіть перед обличчям смерті.
Так сталося, що сьогодні – 200-й день нашого успішного опору широкомасштабній російській агресії. На її початку і вороги, і друзі вважали, що Україна здатна буде протриматися перед цією навалою лише кілька днів, у кращому разі – кілька тижнів. Перед нами тоді, у лютому, на початку березня, постав вибір, подібний до вибору для Іоана Предтечі: особиста безпека чи правда? Припинити опір, щоби зберегти своє життя ціною рабства імперії зла, чи боротися, знаючи, якою дорогою є ціна свободи?
Ми, як народ, обрали правду і свободу. Ми не хочемо обміняти їх на оманливий мир – як пророк Іоан не побажав обміняти свою вірність покликанню свідчити істину на збереження власного тимчасового життя та високе становище біля Ірода.
Приклад Іоана надихає нас також і як Помісну Церкву бути свідками правди. Погляньте на московського Кирила – і ви побачите, на кого перетворився би Предтеча, якби мовчав на злочини володаря чи навіть схвалював би їх. І нам скільки разів за ці роки й десятиліття пропонували примиритися з неправдою московського панування над українською душею. Якби ми погодилися служити «русскому міру», як служить Кирил і всі, хто далі вважають його своїм патріархом, то нам обіцяли і єдність церковну, і підтримку від сильних світу цього, як мав Московський патріархат і навіть тепер продовжує мати.
Але ми обираємо правду. Ми не хочемо ані для себе, ані для нашого народу того, щоби ціною миру стало відновлення кремлівського рабства. Господь благословив наш народ незалежністю і державністю, благословив нам мати свою Помісну Православну Церкву. То хіба мудрим, правильним і гідним було би зректися цього всього заради каїнових обіймів Москви?
Чи помремо всі ми? Так, на жаль раніше чи пізніше прийде і наш час відійти від світу цього. Це не залежить від нас. Але від нас залежить те, чи справді живемо ми, чи просто існуємо.
Коли служимо Богу, коли йдемо дорогою, яка веде нас до Царства Небесного – тоді ми справді живемо, бо лише в Господі – джерело істинного життя. Того життя, яке наповнює змістом і наше існування тут, і відкриває для нас вічність. А якщо ми обираємо збереження життя, але ціною цього стає неправда і потурання злу, тоді ми збережемо своє існування на якийсь час, однак втрачаємо істинне життя, бо втрачаємо єднання з Богом.
Тому, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам надихатися прикладом святих, триматися правди, пізнавати волю Божу, щоби виконувати її і через це мати життя вічне.
Сьогодні ми разом з усім нашим народом радіємо успіхам наших воїнів, які звільняють українські міста і села від окупації. Ми благословляємо їх, молимося за них, щоби Господь допомагав долати зло і привів усіх нас до перемоги і справедливого миру.
Ми просимо вічного блаженного життя і упокоєння в Царстві Небесному для воїнів, які віддали своє життя заради свободи і миру для України. Ми просимо зцілення для поранених. Нехай кожному, хто примножує правду і добро буде справедлива винагорода, а на новітнього Ірода і всіх його неправдомовців та прислужників нехай прийде немилосердний суд Божий. Амінь.
За матеріалами пресслужби Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ)