Святий Далмат жив на рубежі IV-V століть і походив зі знатної родини. Ще юнаком вступивши на військову службу, він був офіцером у другій схолі палацової гвардії і, незважаючи на поверхневу релігійність свого оточення, вирізнявся істинним благочестям. Далмат доповів імператору Феодосію, що сирійський відлюдник Ісаакій передбачив імператору Валенту поразку у війні з готами і жалюгідну смерть, і що це пророцтво збулося. Тоді Феодосій у супроводі Далмата відвідав святого пустельника. Здивований ангельським виглядом Ісаакія і його богонатхненними словами, Далмат незабаром після цього прожив у подвижника сім днів, слухаючи його повчання. Офіцер повернувся додому із серцем, запаленим ревнощами до Бога, і повідомив дружині про своє рішення відмовитися від світу. Він залишив їй усе своє майно і відправив разом із донькою до своїх родичів, а сам, узявши маленького сина, негайно вирушив до святого відлюдника.
Знехтувавши всіми почестями і безплідними мирськими турботами, він незабаром став найкращим учнем Ісаакія як за завзяттям, яке він виявляв в аскетичних подвигах, так і за любов'ю до мовчазності та за співчуттям до жебраків, які в безлічі приходили до монастиря. Після того як протягом усього Великого посту преподобний Далмат не їв ніякої їжі, він у свято Вознесіння був захоплений у константинопольську церкву Святих Маккавеїв на архієрейське богослужіння.
У 406 році, після смерті святого Ісаакія, ченці одностайно просили архієпископа, щоб Далмат був призначений його наступником. Спочатку преподобний вагався, але потім погодився і, щоб бути гідним цієї посади, посилив аскетичні подвиги. Він зачинився в монастирі й не вийшов звідти навіть на прохання імператора Феодосія II. Той попросив святого приєднатися до хресної ходи, організованої в місті, щоб пом'якшити гнів Божий під час сильного землетрусу. За Божественною благодаттю він бачив сердечні таємниці й міг відновлювати справедливість.
Сяйво його святості стало особливо помітним під час боротьби з несторіанською єрессю. Дари, отримані ним від Бога, послужили утвердженню істини. Коли Несторій, який приховував свої помилки, був обраний архієпископом, він вирішив відвідати святого затворника. Але Далмат не прийняв його, сказавши: "Виправ спочатку те, що ти ховаєш у серці, тоді зможеш увійти в мою келію". Коли архієпископ пішов, Далмат сказав ченцям і мирянам, які були в монастирі: "Стережіться, бо злісний звір увійшов у це місто і багатьох викраде".
Після того як Несторій розкрив свої нечестиві задуми та єретичні погляди на Божу Матір, було зібрано Третій Вселенський Собор в Ефесі. Завдяки рішучості святого Кирила Олександрійського ця єресь одразу потрапила під осуд єпископів. Однак прихильники Несторія, сильні своїм впливом на імператора та двір, ще сподівалися перервати роботу Собору, перешкоджаючи сполученню зі столицею. Попри це святителю Кирилу вдалося доставити лист преподобному Далмату через людину, переодягнену жебраком, яка сховала лист у видовбаному посоху. Дізнавшись із послання, що отцям Собору загрожують імператорські війська, Далмат почав молитися і почув із неба голос, що повеліває йому вийти з монастиря, вперше за сорок вісім років, щоб врятувати Церкву від небезпеки. Супроводжуваний усіма ченцями, до яких дорогою приєдналося багато кліриків і мирян, зі свічками в руках і співом псалмів, святий вирушив до столиці.
Він прийшов до імператора Феодосія, який здивувався, побачивши того, кого стільки разів безуспішно кликав до себе. Далмат прочитав йому лист Собору і благав звільнити єпископів і сприяти торжеству істини. Дізнавшись, що ж відбувається насправді, і вислухавши розповідь святого про діяльність Несторія, імператор послав до Ефеса едикт. У ньому Феодосій наказував виконати рішення Собору про повалення Несторія, а самому Несторію повернутися в монастир в Антіохію. Вийшовши з палацу, Далмат з амвона церкви святого Мокія повідомив людям зміст листа Вселенського Собору і своєї бесіди з імператором. Потім він написав листа святителю Кирилу від імені настоятелів монастирів та іменитих громадян міста, запевняючи його в їхній незмінній підтримці. Після цих подій, що мали вирішальне значення для торжества Православ'я, Собор призначив преподобного Далмата архімандритом і екзархом усіх столичних монастирів. Цей титул передавався наступникам святого, завдяки чому Далматська обитель стала першою з обителей і оплотом Православ'я.
Преподобний Далмат відійшов до Господа у віці вісімдесяти п'яти років 440 року. Коли поширилася звістка про його смерть, все місто, молоді й старі, ченці та миряни, прийшли до монастиря зі свічками в руках. Відспівування у Великій Церкві здійснював святий Прокл, а потім тіло перенесли назад у монастир. Через три дні тіло святого, що лежало в труні, почало мироточити, і багато людей, які помазалися, отримали зцілення від хвороб.
Дізнавшись про останню волю святого, архієпископ призначив його сина Фавста ігуменом і архімандритом усіх монастирів. Сповнений благодаті Святого Духа і лагідністю подібний до Мойсея, святий Фавст не тільки змагався з батьком у чеснотах, а й був схожий на нього ревнощами в захисті істинної віри під час засудження Євтихія (448). Так само, як і батько, він отримав від Бога дар чудотворення. Мудро керуючи духовною паствою, преподобний Фавст приєднався до Ісаакія і Далмата в сонмі святих за царювання Маркіяна (450-457).
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".