Святий Ісидор, що народився близько 360 року, походив із благородної та вельможної олександрійської родини. Його батьки були родичами патріарха Феофіла та його племінника святителя Кирила [22 червня]1. В Олександрії, столиці античної мудрості, він отримав блискучу освіту, світську та релігійну. Ісидор ревно полюбив учення попередніх отців Церкви, особливо святого Іоана Золотоуста, одним із головних послідовників якого його вважають.
Спершу Ісидор протягом певного часу викладав риторику в Пелузії2 та інших містах східної частини дельти Нілу, та незабаром любов до Бога змусила його відмовитися від марних приваб цього минущого світу, і він усамітнився в Нітрійській пустелі. Після року подвижницького життя турбота про розбудову Церкви подвигла його повернутися до Пелузія. Там єпископ Аммоній звів його у сан священника та доручив йому навчання вірних і оглашенних. Його талант оратора та глибоке знання Святого Письма, здобуте ним протягом усамітнення, зробили його вчителем, відомим в усьому Єгипті. Чимало євреїв та язичників навернулися до істинної віри, почувши його проповідь.
Проте, коли єпископом Пелузія був обраний Євсевій (413 рік), Церква зазнала таких гонінь, що Ісидору довелося знову втекти до пустелі. Тоді він знайшов притулок в одному монастирі поблизу міста Афнейон і провів там решту своїх днів як затворник3. Він постійно носив одну грубу волосяницю й харчувався, наслідуючи Іоана Хрестителя, травою та листям.
Преподобний Ісидор, якого всі вважали живим зразком благочестя та вченості, був подібний до світильника на горі, що розливає повсюди своє світло. Впродовж багатьох років він, не боячись переслідувань і ненависті тих, хто живе по плоті, навчав людей через численні стислі та глибокі листи. Відповідаючи своїм письмовим співрозмовникам із різних соціальних станів, він із духовною проникливістю пояснював складні місця Святого Письма, спростовував хибні тлумачення юдеїв, ясно викладав таїни Пресвятої Трійці та Воплочення Спасителя, викриваючи аріан, несториан, савелліан та інших єретиків. Він оспівував велич духовенства та ганьбив тих єпископів, священників, дияконів та ченців, що поводилися негідно свого покликання. Незважаючи на могутність владоможців, він звертався із застереженнями до магістратів, до правителів і до самого імператора Феодосія ІІ (408-450 рр.), аби нагадати про їхні обов'язки щодо народу Божого та святої Церкви. Він повсюди виганяв порок, надихав на любов до справедливості й доброчесності, впевнено судив про справи цього світу, водночас залишаючись поза ним.
Коли святий Кирил, ставши архієпископом Олександрійським, відмовився поминати ім'я святого Іоана Золотоуста під час Божественної Літургії, слідом за своїм дядьком, надміру запальним Феофілом, святий Ісидор написав йому послання. Він наголосив на тому, що сам Бог навчав нас не довіряти чуткам і власним упередженням, аби виносити справедливе судження. Прочитавши цього листа, підтвердженого Божественним одкровенням, святий Кирил смиренно змінив своє ставлення: він не лише відновив ім'я святого архієпископа Константинопольського у диптихах, а й став одним із головних поборників його прославлення.
Через кілька років (433 р.), помітивши, що святий Кирил занадто палко дискутував з архієпископом Антіохійським Іоаном після засудження Несторія на Ефеському Соборі, Ісидор знову написав йому, закликаючи піти на помірковані поступки заради миру: «Як отець ваш, оскільки так ви мене називаєте, або, радше, як ваш син, благаю вас припинити цей розбрат; побоююся, щоб запеклість, спричинена образою, якої вам завдали, не відбилася на живій Церкві й не породила у ній вічного розділення під приводом благочестя».
Це дерзновення, подібне до ревності давніх пророків і визнане людьми Божими такими, як святий Кирил, - завдало йому чимало клопоту4. Проте святий Ісидор лишався непохитним у негараздах та великих випробуваннях, що хвилювали тоді Церкву. Адже він був переконаний, що саме через страждання та хрест ми отримуємо вічне життя, що саме таким чином Свята Церква готує свою майбутню славу. В такому настрої він і зустрів смерть (між 435 та 440 роками) – як звільнення та вінець тривалої боротьби.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".
1. Згідно з новітніми дослідженнями, він, імовірно, походив із Пелузія та не був пов'язаний з родиною Феофіла; див. Évieux P., Isidore de Péluse, Paris 1995, та його видання Листів (SC 422), за яким ми реконструюємо хронологію життя святого. Згідно з іншими джерелами, він був висвячений святителем Афанасієм, а відтак уже мав похилий вік на час єпископства святителя Кирила.
2. Поблизу сучасного Порт-Саїда.
3. У Житії йдеться про Ліхноський монастир поблизу Пелузія.
4. У Житії святого Ісидора, що збереглося в Імператорському мінології (Х ст.), йдеться про те, що Феофіл, за диявольським напученням, відсторонив його від священнослужіння, і це дало святому нагоду усамітнитися на Пелузійській горі.