Коли1 перший римський імператор Октавіан Август (30 до P.Χ.-14 за Р.Х.)2, перебуваючи на вершині могутності й підпорядкувавши Риму майже всі народи відомого тоді світу, вирішив провести перепис своїх підданих, він мимоволі з'явився знаряддям у руках Божественного Провидіння, яке виконало через нього Свій великий задум. Адже об'єднавши в межах своєї величезної держави безліч народів, вельми різних за звичаями і мовою, імператор, сам того не відаючи, готував їх до прийняття благовістя про Триєдиного Бога і відкривав шлях до всесвітньої ходи Євангельської вісті, згідно з обітницею Божою: "Я дам народи в спадок тобі, а землі у володіння Тобі" (Пс. 2,8).
Цей перший в історії західного світу перепис пророчим чином знаменував написання імен обраних у книзі життя (порівн.: Філ. 4, 3; Об'явл. 21, 27) і кінцеве зникнення багатобожжя. Крім того, імператорський указ, оголошений у Палестині під час правління в Сирії намісника Квіріна, слугував на виконання пророцтва про те, що Месія народиться в коліні Юдиному, у Вифлеємі, рідному місті царя Давида (див.: Міх. 5, 2), оскільки Йосипу, який жив тоді в Назареті Галілейському, довелося вирушити до Вифлеєма, на батьківщину своїх батьків, для того, щоб там бути внесеним до перепису. Туди ж разом із ним вирушила і Пресвята Діва Марія, яку в очах людей вважали його дружиною, і яка готувалася незабаром народити дитя.
Прийшовши до Віфлеєма, вони побачили, що кількість людей, які прибули для перепису з різних місць, дуже велика і місця в готелі немає. Їм довелося розташовуватися на нічліг за міською брамою, у печері, що служила стійлом для домашніх тварин. Тієї ж ночі Діві Марії прийшла пора народити. Йосип, як міг, влаштував її на м'якій соломі, біля осла і вола, що стояли тут же, а сам поспішив вирушити на пошуки повивальної бабки3.
Дорогою він помітив, що вся природа раптово ніби завмерла, ніби занурившись у заціпеніння: птахи, що летять, застигли в повітрі, люди і тварини припинили рух, навіть течія вод зупинилася. Нескінченний хід речей і подій, що тягне все суще від народження до смерті та замикає його у своєму суєтному обертанні (порівн.: Пс 38, 6-7; 102, 15; Еккл 1 і сл.; Іс 40, 6), раптом нібито зупинився, бо в цю саму хвилину в потік часів сходила Вічність: Предвічний Бог з'являвся світові в образі новонародженого Немовляти, і разом з Ним народжувався новий вимір часу і всієї людської історії. На короткий час перервавши звичний біг, час одразу відновив свій звичайний хід, а разом із ним і все суще у світі повернулося у звичайне русло.
Йосип зустрів жінку-повитуху, яка спускалася з гір, і привів її до печери, де перебувала породілля. Однак підійшовши до входу у вертеп, вони побачили його вкритим непроникною хмарою, що закривала від сторонніх очей те, що відбувалося всередині, як колись на горі Синайській, де Бог з'явився Мойсею (див.: Вих 19, 16). Жінка, яку привів Йосип, впала ниць, вигукнувши: "Нині возвеличилася душа моя, бо очі мої побачили чудо: Спаситель народився в Ізраїлі!" Потім хмара піднялася від землі, і з печери заструменіло сліпуче світло, яке потроху ставало не таким яскравим, тож двоє, які стояли біля входу у вертеп, змогли нарешті увійти всередину.
Там їхньому захопленому погляду постала Пресвята Діва, що сиділа біля ясел, у яких лежало щойно сповите нею Немовля. Йосип, уже раніше сповіщений Ангелом, що Марія народить Спасителя від Духа Святого (див.: Мф. 1, 20-21), у захопленні мовчки споглядав на Немовля на солом'яному ложі, яке лежало на яслах, Котре й було тим Месією, чиє пришестя у світ сповіщали пророки та з надією очікували багато поколінь його предків.
Що ж може бути дивовижнішим за це видовище, яке неможливо передати словами? Всемогутній Бог, Творець світу, Сам з'явився у світ лагідним і тендітним створінням, прийняв вигляд Немовляти, народившись блукачем, далеко від дому. І все ж Він залишався Богом, нескінченним і незбагненним. Слово Боже зодягнулося плоттю і сприйняло наше людство, щоб прикрасити ним Своє Божество. Той, Кого весь всесвіт не може вмістити, Хто безпристрасно сидить на Своєму Небесному престолі, безперервно прославлений незліченним воїнством безтілесних Сил, народжується нині в тісній і темній печері, зневажений людьми. Той, хто дорівнює Богові, принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, ставши подібним до людей і з вигляду ставши як людина (Флп. 2, 7), щоб Своїм смиренням відновити грішну тварюку, що впала. Він зубожів заради вас, щоб ви збагатилися Його убогістю (2 Кор. 8, 9). Недосяжний дозволяє сповити Себе, щоб випрасувати наші гріхи і покрити славою тих, хто перебуває в соромі. Єдинородний Син Божий, одвічно сущий у лоні Отця, стає нині Сином людським, народжуючись від Діви і при цьому залишаючись Богом, щоб бути первородним між багатьма братами (Рим. 8, 29) і дарувати людям гідність синів Божих за усиновленням.
Новонароджене Богонемовля лежить у наспіх влаштованій колисці біля віслюка і вола, що стоять над ним, на виконання давніх пророцтв.
У цій події, за словом святих отців, нам був явлений образ Церкви. Ясла це Чаша, що вміщає Того, Хто нині стає плоттю і приносить Самого Себе в їжу заради життя всього світу. Діва Марія це одночасно Його престол і жертовний вівтар. Вертеп це храм. Ангели, святий Йосип і пастухи диякони і служителі храму. Сам же Христос Великий Священик, який служить Божественну літургію.
У цей же час поблизу трапилося проходити жінці на ім'я Соломія, яка жила в тій окрузі. Коли повитуха розповіла їй про подію, що сталася, та не мала належної віри в те, що трапилося. Як це можливо, міркувала вона про себе, щоб діва народила, та ще й залишилася, як і раніше, дівою? У своєму невір'ї, як пізніше апостол Фома (див.: Ін. 20, 27), вона наблизилася до Пресвятої Богородиці і зухвало вклала персти в її пречисте тіло. Тієї ж миті рука її стала нечутливою і вона вигукнула: "Горе нечестю моєму і невір'ю моєму! Я спокушала Бога живого, і ось рука моя, немов висушена вогнем, віднялася в мене!" Упавши на коліна, вона зі сльозами почала молити Господа змилостивитися над нею. Потім за допомогою Ангела вона взяла Богонемовля на руки, з вірою і страхом вимовивши слова: "Я падаю перед Ним на обличчя моє, бо великий Цар народився в Ізраїлі!" і негайно зцілилася, попереджена Ангелом зберігати в таємниці всі побачені нею чудеса, доки Господу не настане час явити Себе перед усіма людьми.
Велике диво, що сталося цього дня в непримітній вифлеємській печері, стало виконанням усіх пророцтв, виречених раніше пророками Ізраїлю, підсумком багатьох століть приготування людства до цієї події, від часів Давида, Авраама, Ноя й Адама. В останні дні ці Господь послав нам Сина Свого Єдинородного, через Якого і віки сотворив (Євр. 1, 2) і явив світові велику таємницю нашого спасіння, від вічності приховану від людей печаткою мовчання, те таїнство, яке було накреслено в невимовній Раді Пресвятої Трійці ще до створення світу (див.: Рим. 14, 24; 1 Кор. 2, 7; Еф. 3, 5, 10; Кол. 1, 26). Заради цього дня були створені сонце, небосхил, земля і всі живі створіння. Це є велике таїнство, незбагненне не тільки людському розуму, але навіть і розумінню Ангелів: Слово стало плоттю і жило з нами (Ін. 1, 14). Бог сприйняв собі наше людське єство, втілившись у дівочій утробі, зодягнувся плоттю як одягом, щоб зробити нас причасниками Свого Божества. Ісус Христос є Бог і Людина в єдиній іпостасі, "пізнаваній у двох природах", які з'єднані в Ньому "незлитно і нероздільно "4. Цього дня Бог стає Людиною у віфлеємській печері, "щоб людина стала Богом". Це і є кінцева мета і призначення, заради яких Господь створив усе суще з небуття в буття. Господь створив усе, щоб Бог Слово, друга іпостась Пресвятої Трійці, зійшов у наш світ, сприйняв у Себе нашу занепалу і спотворену гріхом людську природу, вилікував наші виразки Своїми Стражданнями, очистив у нас затьмарений образ Божий і оновив нас у Собі. Господь породив усе суще, щоб Христос визволив нас із безодні погибелі, в яку ми впали, підняв на Небеса понад усіма Небесними силами і посадив із Собою на престолі Отця (див.: Еф. 2, 6; Откр. 3, 21). Наш Спаситель Ісус Христос, Якого пророки нарікають ім'ям Еммануїл, що означає "з нами Бог" (див.: Іс. 7, 14; Мт. 1, 23), приходить нині у світ беззахисним Немовлям, над Котрим у розчуленні схиляються Ангели. Світло істинне, Яке просвіщає кожну людину, що приходить у світ (Ін. 1, 9), лежить у темному і жалюгідному вертепі для худоби, і з Ним настає кінець вікам тління і смерті. Більше не є справедливими гіркі слова Соломона: Немає нічого нового під сонцем (Єкк. 1, 9), бо в цьому Немовляті з'являється на світ новий Адам, Який покладе початок новому творінню, новій людині (Еф. 2, 15; 4, 24), і через Котрого людство набуде відродження й обожнювання. Відтепер люди знову покликані до безсмертя, яке вони отримають, йдучи за Христом, дотримуючись заповідей Його і страждаючи разом із ним, щоб разом із Ним воскреснути.
Слово стало плоттю, взявши на Себе нашу неміч, співчуваючи нашій слабкості, але при цьому не розділяючи наших гріхів. Господь зодягається плоттю, в якій живе людська душа. Богонемовля підпорядковує себе відтепер законам нашої занепалої світобудови: Воно ростиме, відчуватиме голод і спрагу, засинатиме й прокидатиметься, пізнаватиме нібито невідоме - і все ж таки не вчинить жодного гріха. Він, єдиний з усіх людей без гріха, стане мешкати в плоті, схильній до закону гріха і смерті, заради того, "щоб плоть стала Словом". Він покладає на Себе це тіло, приречене зійти до гробу, щоб воно зодягнулося славою і світлом, ставши причетним до Його безсмертя. У ньому мешкає вся повнота Божества тілесно (Кол. 2, 9), тому й ті, хто з вірою слідують за Ним, усім єством своїм стають причасниками цієї повноти: і духом, і душею, і тілом.
Святкуючи цього дня пришестя Господа у світ, втілення Слова Божого, ми сповідуємо нашу віру в те, що нині здійснилося таїнство нашого спокути: з народженням Христа людина стає спадкоємцем Його слави. І нехай поки що ми споглядаємо Господа новонародженим Немовлям - завдяки святоотцівському вченню ми вже бачимо в напівтемряві вифлеємської печери остаточне виконання "таємниці Христової". Свято Різдва і свято свят Великдень суть всього лише дві сторони єдиного торжества. Печера містить у собі символ гробниці, а пелени Немовляти прообразують похоронний саван. Нині Христос народжується, не порушивши дівоцтва Своєї Пречистої Матері, після Воскресіння ж Свого з мертвих Він вийде з гробниці, не зриваючи печаток, що зачиняли її. У Віфлеємі Ангел приносить пастухам звістку про народження Спасителя, в Єрусалимі Ангел сповістить дружин-мироносиць про Його воскресіння.
Всюди і завжди перед нами Христос, який Своєю людяністю уподібнився нам навіть до смерті, щоб злочин людини, старого Адама, був викреслений людиною ж, новим Адамом (пор.: 1 Кор. 15, 45). Бо єдиний Бог, єдиний і посередник між Богом і людьми, людина Христос Ісус, який віддав Себе для викуплення всіх (1 Тим. 2, 5-6). Йому, своєму Господу і Спасителю, з тріумфом поклоняється нині всяке створіння, все творіння, яке примирилося з Богом у Святій Церкві Христовій, що є тілом Його, повнотою Того, Хто наповнює все в усьому (Еф. 1, 23).
1. В ознаменування різдвяної радості всякий піст припиняється до Навечір'я Богоявлення (Водохресного святвечора [5 січня]). Святкування Різдва було запроваджено в Римі близько 335 року і навмисно відзначалося в день колишнього язичницького святкування на честь Непереможного сонця (Sol invictus), встановленого в III ст. імператором Авреліаном;
2. Обчислена Діонісієм Малим (+ 545) дата Різдва Христового (754 р. римської ери) містить помилку щонайменше на чотири роки. Таким чином, Спаситель народився, цілком ймовірно, між 8 і 4 роками до нашої ери;
3. Подробиці цієї розповіді, відсутні в Євангеліях, походять до апокрифічної традиції, зокрема, до "Протоєвангелія від Якова". Так само, як і до життєпису Пресвятої Богородиці (8 вересня, 21 листопада, 9 грудня), до них слід ставитися скоріше не як до історичних фактів у суворому розумінні, а як до символічної інтерпретації подій, поданої у формі оповідання. Саме так завжди розглядала ці розповіді Церква, в жодному разі не змішуючи їх із текстом Святого Письма, але водночас широко використовуючи зазначені сюжети в іконографії та гімнографії;
4. Визначення Халкідонського Собору 451 року.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".