Святий блаженний мученик Христовий Климент жив у III ст. у м. Анкира у Галатії. Його батько був язичником, а мати, на ім'я Євфросинія, християнкою. Перед смертю вона провістила синові, що йому доведеться перетерпіти тривалі й жорстокі страждання за Господа. Климента всиновила жінка святого життя, звана Софією, під наглядом якої він зростав у чеснотах. Ще дитиною він ділився усім, що було в домі, з нужденними товаришами, яких навчав основ християнської віри. З дванадцяти років він постився і молився, як монах. Невдовзі його висвятили на диякона, потім на священника, а вже у двадцять років обрали єпископом рідного міста. Юний вік не заважав Климентові керувати своєю паствою з розумом і мудрістю старця, при цьому він завжди особливо турбувався про вбогих дітей та сиріт, багатьох з яких він привів до святого хрещення.
Дізнавшись про добрі справи молодого ієрарха, царський намісник Анкири заарештував його, піддав допитам і шмаганню. Святий Климент безстрашно переніс покарання, кажучи: «Що більше ти мучиш мою плоть, то більше це корисно для моєї душі». Тоді йому розбили камінням щелепи, але святий лише більше радів, що може вподібнитися до Христа своїми стражданнями.
Правитель, безсилий протистояти витривалості мученика, відправив його до Рима, на суд імператора Діоклетіана. Коли святий Климент став перед жахливим тираном, той звелів розкласти перед ним з одного боку коштовності, а з іншого - знаряддя тортур. Та, всупереч його очікуванням, святий відповів: «Усе це коштовне начиння, що ти мені показуєш, нагадує мені, наскільки більш славними є вічні блага Раю, а ці знаряддя мук змушують боятися вічного покарання, уготованого в пеклі тим, хто зрікається Господа».
Тоді святого почали мучити на колесі. Його тіло було пошматоване до кісток, але він чудесним чином зцілився, і від цього чуда у християнство навернулося багато язичників, які казали: «Справді, великий Бог християн!» Усіх їх одразу кинули до в'язниці. Тієї ж ночі новонаверненим явився ангел Божий зі Святими Дарами, і святий Климент зміг причастити мучеників перед їхньою стратою. Самого ж єпископа знову піддали тортурам. Його били різками й обпікали смолоскипами, але він тримався так стійко, наче цих мук завдавали комусь іншому.
Після цього тиран відправив його до Нікомідії, сподіваючись, що правитель цього міста зможе зламати його. Одному з навернених язичників, на ім'я Агафангел, що означає «добрий вісник», вдалося уникнути страти і втекти з темниці. Він потай пробрався на корабель разом із Климентом, бажаючи розділити страждання свого отця у Христі. Відтоді Климент і Агафангел були нерозлучні в усіх випробуваннях. Коли їх не піддавали мукам кати, вони смиряли свою плоть постом і бдіннями, і це надавало їм духовних сил.
Коли святі прибули до Нікомідії, їх знову допитували й катували, а потім кинули до в'язниці, де їм явилися ангели. Це небесне явлення привело до навернення інших ув'язнених, які, за молитвами святих, змогли звільнитися. Потім святих Климента й Агафангела кинули диким звірам, але вони залишилися неушкодженими. Тоді їм простромили руки від пальців до плечей розпеченими прутами.
Народ, співчуваючи мученикам у стражданнях і захоплюючись їхньою витривалістю, повстав проти жорстокого тирана. Тоді правитель звелів вивести святих за місто, посадити їх у мішки і скинути з гори у прірву. Однак ангели Божі знову прийшли їм на порятунок і повернули їх у місто живими й неушкодженими. По дорозі святі зцілили двох паралізованих сліпих. Правитель Нікомідії, побоюючись повстання жителів міста, відправив воїнів Христових в Анкиру, на батьківщину святого Климента. Там їх піддали новим жахливим тортурам.
Із цих випробувань святі Климент і Агафангел знову вийшли переможцями. Тоді їх вирішили перевести у понтійське місто Аміс1. Проте діти, колись охрещені Климентом, не відпускали святого. Воїни насилу змогли відірвати їх від отця у Христі й безжально відтяли їм голови. Після нових катувань двоє святих у темниці вдостоїлися явлення Самого Христа. Він зцілив їхні рани й надихнув їх терпіти страждання до кінця.
Правитель Аміса, Дометіан, також мав визнати свою безсилість і відправив святих у кілікійське місто Тарс, де тоді перебував Діоклетіанів співправитель Максиміан. Дорогою туди мученики вивели зі скелі джерело води, щоб втамувати спрагу своїх охоронців. Хворі, які торкалися до їхніх ран, одразу одужували. У Тарсі святі Климент і Агафангел вийшли неушкодженими з розпаленої печі, наче три отроки у Вавилоні. Потім їх протягли по землі по всьому місту, і чимало язичників, вражених їхнім подвигом, навернулися до Христа. Знов і знов витримуючи ув'язнення, допити й катування, подвижники віри залишалися твердими, наче діаманти, які випробовують вогнем і ударами молота. Ці випробування і це свідчення про Христа тривало двадцять вісім років, про що Климентові заздалегідь було одкровення уві сні.
Після багаторічного ув'язнення святих знову відправили до Анкири, де вони вдев'яте постали перед тираном. Таким чином, географія мандрів святих Климента й Агафангела, від Рима до Аміса на узбережжі Чорного моря й Тарса на південному сході, охопила переважну частину тогочасної Римської імперії. Після катування Агафангелу відтяли голову, а Климента знов кинули в темний каземат.
У день Богоявлення його прийомна мати, Софія, знайшла спосіб проникнути до темниці разом з іншими християнами. Вони вмовили вартових відпустити святого Климента до церкви. Вбравшись у білі ризи, священномученик відслужив всенощне бдіння і, причастивши усіх вірних, добровільно повернувся до в'язниці.
За кілька днів, 23 січня 296 року, святий Климент знову звершував у церкві святу Євхаристію. Раптом з'явилися язичницькі воїни й обезголовили святого тієї самої миті, коли він схилив голову на престол. Так святий єпископ, подібно до Христа, став жертовним агнцем. Двох дияконів, які співслужили йому, також стратили. Благочестива Софія поховала усіх трьох мучеників неподалік, у місцевості Криптон.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".
1. Нині м. Самсун у Туреччині.