Після Вознесіння Господа Матір Божа залишалася під опікою апостола Іоана Богослова, а в його відсутність жила в будинку його батьків поблизу гори Єлеонської. Для апостолів і всіх віруючих Вона була втіхою і повчанням. Розмовляючи з ними, Матір Божа розповіла про чудесні явища Благовіщення, безсімейного зачаття і нетлінного від Неї народження Христа, Його дитинства і всього земного життя. Подібно до апостолів, Вона насаджувала і стверджувала Християнську Церкву Своєю присутністю, словом і молитвами. Благоговіння апостолів до Пресвятої Діви було надзвичайне. Після прийняття Святого Духа в знаменний день П'ятдесятниці вони перебували в Єрусалимі близько 10 років, служачи спасінню юдеїв і бажаючи частіше бачити і чути від Неї Божественні слова. Багато з новопросвічених вірою приходили навіть з далеких країн в Єрусалим, щоб бачити і чути Пречисту Богородицю.
Під час гоніння, встановленого Іродом на юну Церкву Христову (Діян. 12: 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоаном Богословом в 43-му році пішла в Ефес, в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Іоану Богослову. Вона була також на Кипрі у святого Лазаря Чотириденного, який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. Я буду Заступниця місцю цьому і Богу про нього Клопотальницею».
Благоговіння древніх християн до Матері Божої було таке велике, що вони зберегли все про Її життя, що тільки могли помітити з Її слів і діянь, і навіть передали нам про Її зовнішній вигляд.
За переказами, заснованими на словах священномучеників Діонісія Ареопагіта (29 жовтня 96 р.) і Ігнатія Богоносця (2 січня 107 р.), святитель Амвросій Медіоланський у творі «Про дів» писав про Матір Божу: "Вона була Дівою не тілом тільки, але й душею, смиренна серцем, обачна в словах, розсудлива, небагатомовна, любителька читання, працелюбна, цнотлива в мові. Правилом її було - нікого не ображати, до всіх бути доброзичливою, шанувати старших, не заздрити, уникати хвастощів, бути розсудливою, любити доброчесність".
За переказами, збереженими церковним істориком Никифором Каллістом (XIV ст.), Мати Божа «була зросту середнього або, як інші говорять, трохи більш середнього; волосся золотаве; очі швидкі, з зіницями наче кольору маслини; брови дугоподібні і помірно чорні, ніс довгастий, уста квітучі, сповнені солодких промов; обличчя не кругле і не гостре, але трохи довгасте; кисті рук і пальці довгі... Вона в бесіді з іншими зберігала благопристойність, не сміялася, не обурювалася, особливо ж таки не гнівалася; абсолютно природна, проста, Вона нітрохи про Себе не думала і, далека від зніженості, вирізнялася повним смиренням. Щодо одягу, який носила, Вона задовольнялася його природним кольором, що ще й наразі доводить Її священний головний покрив. Коротко сказати, в усіх Її діях виявлялася особлива благодать». (Никифор Калліст запозичив свій опис у святителя Єпіфанія Кіпрського, і 12 травня 403 р.; Лист до Феофіла про ікони. Переклад тексту Єпіфанія поміщений у Великих Четьї-Мінеях митрополита Макарія. М., 1868, вересень, с. 363).
Обставини Успіння Божої Матері відомі в Православній Церкві від часів апостольських. У І столітті про Успіння Її писав священномученик Діонісій Ареопагіт. У II столітті оповідь про тілесне переселення Пресвятої Діви Марії на Небо знаходиться у творах Мелітона, єпископа Сардійського. У IV столітті на переказ про Успіння Матері Божої вказує святитель Єпіфаній Кіпрський. У V столітті святитель Ювеналій, Патріарх Єрусалимський, говорив святій благовірній грецькій цариці Пульхерії: «Хоча у Святому Письмі немає оповіді про обставини смерті Її, втім ми знаємо про них з найдавнішого і найвірнішого переказу». Цей переказ з подробицею зібрано і викладено в церковній історії Никифора Калліста в XIV столітті.
На час Свого блаженного Успіння Пресвята Діва Марія знову прибула в Єрусалим. Слава Її як Матері Божої вже поширилася по землі і багатьох заздрісних і гордих озброїла проти. Вороги здійснювали замах на Її життя, але Бог зберігав Пресвяту Діву.
Дні і ночі Вона проводила в молитві. Нерідко Пресвята Богородиця приходила до Святого Гробу Господнього, кадила тут фіміам і преклоняла коліна. Не раз намагались вороги Спасителя перешкоджати відвідувати їй святе місце і випросили у первосвященників варту для охорони Гробу Спасителя. Але Свята Діва, ніким не зрима, продовжувала молитися перед ним. В одне з таких відвідувань Голгофи перед Нею з'явився Архангел Гавриїл і сповістив про Її швидке переселення з цього життя в життя Небесне, вічно блаженне. У запоруку Архангел вручив їй пальмову гілку. З Небесною звісткою повернулася Божа Матір у Вифлеем з трьома дівами, що прислуговували їй (Сепфорою, Євігеєю і Зоїлою). Потім Вона викликала праведного Йосифа з Аримафеї і учнів Господа, яким сповістила про Своє швидке Успіння.
Пресвята Діва молилася також, щоб Господь послав до Неї апостола Іоана. І Дух Святий захопив його з Ефеса, поставивши поруч з тим місцем, де лежала Божа Мати. Після молитви Пресвята Діва кадила фіміам, і Іоан почув голос з Неба, який завершав Її молитву словом «амінь». Божа Матір помітила, що цей голос означає швидке прибуття апостолів і святих Сил безтілесних. Апостоли, число яких і обчислити не можна, злетілися, говорить святий Іоан Дамаскін, подібно до хмар і орлів, щоб послужити Матері Божій. Побачивши один одного, апостоли раділи, але в подиві взаємно запитували: для чого Господь зібрав їх в одне місце? Святий Іоан Богослов, з радісними сльозами вітаючи їх, сказав, що для Божої Матері настав час відійти до Господа. Увійшовши до Матері Божої, вони побачили Її благоліпно сидячою на ложі, сповненою духовної радості. Апостоли вітали Її, а потім розповіли про їх чудове захоплення з місця проповіді. Пресвята Діва прославляла Бога, що Він почув Її молитву і виконав бажання Її серця, і почала розмову про прийдешню Її смерть. Під час цієї бесіди також дивним чином з'явився і апостол Павло з учнями своїми: Діонісієм Ареопагітом, дивним Єрофеєм, Божественним Тимофієм і іншими з числа 70 апостолів. Всіх їх зібрав Святий Дух, щоб вони сподобилися благословення Пречистої Діви Марії і влаштували поховання Матері Господньої. Кожного з них Вона закликала до Себе на ім'я, благословляла і хвалила віру і їхні труди в проповідуванні Христового Євангелія, кожному бажала вічного блаженства і молилася з ними про мир і добробут усього світу.
Настала третя година, коли повинно було відбутися Успіння Божої Матері. Палало безліч свічок. Святі апостоли зі співами оточували благоліпно прикрашене ліжко, на якому лежала Пречиста Діва Богородиця. Вона молилася в очікуванні Свого відходу і пришестя Свого жаданого Сина і Господа. Раптово осяяло невимовне Світло Божественної Слави, перед обличчям Його померкли палаючі свічки. Ті, хто бачив, жахнулися. Верх приміщення ніби зник в променях неосяжного Світла, і зійшов Сам Цар Слави, Христос, оточений безліччю Ангелів, Архангелів і інших Небесних Сил з праведними душами праотців і пророків, які колись сповіщали про Пресвяту Діву. Побачивши Свого Сина, Божа Матір вигукнула: «Величає душа моя Господа, і возрадувався дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення Раби Своєї», - і, піднявшись з ложа для зустрічі Господа, вклонилася Йому. Господь запрошував Її до обителі Вічного Життя. Без жодного тілесного страждання, ніби в приємному сні, Пресвята Діва передала душу в руки свого Сина і Бога.
Тоді залунав радісний ангельський спів. Супроводжуючи чисту душу Богоневісти з побожним страхом як Цариці Небесної, Ангели співали: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах! Ось, Цариця всіх, Богоотроковиця, прийшла, підніміть врата і піднесіть Її, вічного Світла Матір, над усім творінням, бо через Неї сталося спасіння всього людства. На Неї ми дивитися не можемо, і воздати Їй достойну шану неможливо» (стихира свята на «Господи, взиваю»). Небесні врата піднялися, зустрівши душу Пресвятої Богородиці, Херувими і Серафими з радістю прославили її. Благодатне обличчя Богоматері сяяло славою Божественного дівства а від тіла розливалися пахощі.
Дивне було життя Пречистої Діви, дивне й Успіння Її, як оспівує Свята Церква: «Подає Тобі Цар усіх Бог те, що вище природи, бо, як у народженні зберіг Тебе Дівою, так і у гробі зберіг тіло нетлінним» (канон 1, пісня 6, тропар 1). Благоговійно і зі острахом цілуючи пречисте тіло, апостоли освячувалися від нього і сповнювалися благодаті і духовної радості. Для більшого прославлення Пресвятої Богородиці всемогутня сила Божа зцілювала хворих, які з вірою і любов’ю торкалися до священного ложа. Оплакавши свою розлуку з Матір’ю Божою на землі, апостоли приступили до поховання Її пречистого тіла. Святі апостоли Петро, Павло, Яків з іншими з числа 12 апостолів понесли на своїх плечах ложе, на якому лежало тіло Приснодіви. Святий Іоан Богослов йшов попереду з райською світозарною гілкою, а інші святі і безліч вірних супроводжували ліжко зі свічками і кадилами, співаючи священні пісні. Ця урочиста хода почалася від Сиону через весь Єрусалим до Гефсиманії.
При першому його русі над пречистим тілом Божої Матері і всіма проводжаючими Її раптово з'явилось велике і світле хмарне коло, на зразок вінця, і до лику апостолів приєднався лик Ангельський. Чувся спів Небесних Сил, які прославляли Божу Матір, який вторив земним голосам. Це коло з небесними співаками і сяйвом рухалось у повітрі й супроводжувало хід до самого місця поховання. Невіруючі жителі Єрусалима, вражені надзвичайною величчю похоронної ходи і озлоблені почестями, якими шанували Матір Ісуса, донесли про те первосвященникам і книжникам. Палаючи заздрістю і помстою до всього, що нагадувало їм Христа, вони послали своїх слуг, щоб ті розігнали тих, що супроводжували, і саме тіло Матері Божої спалили. Збуджений народ і воїни з люттю кинулися на християн, але хмарний вінець, який супроводжував у повітрі хід, опустився до землі і ніби стіною захистив його. Переслідувачі чули кроки і спів, але нікого з проводжаючих не бачили. Багато з них були уражені сліпотою.
Юдейський священник Аффонія із заздрості й ненависті до Матері Ісуса Назарянина хотів перекинути ложе, на якому лежало тіло Пресвятої Діви, але Ангел Божий невидимо відсік його руки, які доторкнулися до гробу. Бачачи таке диво, Аффонія розкаявся і з вірою сповідував велич Матері Божої. Він отримав зцілення і приєднався до сонму супроводжуючих тіло Богоматері, ставши ревним послідовником Христа. Коли хід досяг Гефсиманії, там з плачем і риданням почалося останнє цілування пречистого тіла. Лише ввечері святі апостоли змогли покласти його в гріб і закрити вхід до печери великим камінням. Три дні вони не відходили від місця поховання, звершуючи безперестанні молитви і псалмоспіви. За премудрим спогляданням Божим апостолу Фомі не судилося бути присутнім при похованні Матері Господньої. Прийшовши на третій день до Гефсиманії, він з гіркими сльозами упав перед гробовою печерою і голосно висловлював жаль з приводу того, що не заслужив останнього благословення Матері Божої і прощання з Нею. Апостоли з сердечною жалістю до нього зважилися відкрити печеру і принести йому розраду - поклонитися святим останкам Приснодіви. Але, відкривши гроб, вони знайшли в ньому одні тільки Її похоронні пелени і переконалися таким чином у чудовому вознесінні Пресвятої Діви з тілом на Небо.
Ввечері того ж дня, коли апостоли зібралися у будинку для підкріплення себе їжею, їм явилася Сама Матір Божа і сказала: «Радійте! Я з вами - в усі дні». Це так обрадувало апостолів і всіх тих, що з ними, що вони підняли частину хліба, що поставляється на трапезу в пам'ять Спасителя («частина Господа») і вигукнули: «Пресвята Богородице, допомагай нам». (Цим було покладено початок чину приношення панагії - звичаєм приношення частини хліба на честь Матері Божої, який і донині зберігається в монастирях).
Пояс Богоматері, Її святий одяг, збережені з благоговінням і поділені по світу на частини, творили і творять чудеса. Її численні ікони всюди виливають струми зцілень і знамень, а святе тіло Її, взяте на Небо, свідчить про наше майбутнє перебування з ним. Воно не залишено випадковим змінам минущого світу, але незрівнянно більш піднесено преславним вознесінням на небеса.
Свято Успіння Пресвятої Богородиці з особливою урочистістю відбувається в Гефсиманії, на місці Її поховання. Ніде серце так не засмучується при розлученні з Матір'ю Божою і ніде так не радіє, переконуючись в Її заступництві за світ.
Святий град Єрусалим відділяється від Єлеонської (Оливної) гори долиною Кедрон, або Йосафата. Біля підніжжя Єлеонської гори знаходиться Гефсиманський сад, оливкові дерева якого плодоносять і зараз.
Святий Богоотець Іоаким помер 80-річним старцем через кілька років після Введення у храм Пресвятої Діви. Свята Анна, залишившись вдовою, переселилася з Назарета до Єрусалима і жила поблизу храму. В Єрусалимі вона придбала два маєтки: перший у Гефсиманських воріт, а другий - в долині Йосафата. У другому маєтку вона влаштувала склеп для покійних членів сім ї, де і була похована разом з Іоакимом. Там, у Гефсиманському саду, Спаситель часто молився зі Своїми учнями.
Пречисте тіло Матері Божої було поховано на сімейному кладовищі. З самого поховання Її християни благоговійно шанували гріб Матері Божої і влаштували на тому місці храм. У храмі зберігалися дорогоцінні пелени, якими було повито пречисте і пахуче тіло.
Святий Патріарх Єрусалимський Ювеналій (420-458) стверджував перед імператором Маркіяном (450-457) достовірність переказу про чудесне сходження Матері Божої на Небо і послав його дружині, святій Пульхерії (453; пам'ять 23 вересня), похоронні пелени Матері Божої, які взяв з її гробу. Свята Пульхерія поклала ці пелени у Влахернському храмі.
Збереглися свідчення, що в кінці VII століття над підземним храмом Успіння Пресвятої Богородиці існувала верхня церква, з високої дзвіниці якої було видно купол Храму Воскресіння Господнього. Слідів цієї церкви нині не видно. У IX столітті біля підземного Гефсиманського храму була збудована обитель, в якій трудилися понад 30 ченців.
Великих руйнувань зазнав храм у 1009 році від гонителя святих місць Хакіма. Значні зміни, сліди яких залишилися і понині, справили хрестоносці в 1130 році. В XI—XIІ століттях зникла з Єрусалима частина вирізаного каменя, на якому Спаситель молився в ніч Його зради. Ця частина каменя до VI століття перебувала в Гефсиманській базиліці.
Але, незважаючи на руйнування і зміни, загальний початковий хрестоподібний план храму зберігся. При вході в храм з боків залізних дверей стоять чотири мармурових колони. Щоб увійти в храм, треба спуститися сходами з 48 сходинок. На 23-й сходинці на правій стороні знаходиться каплиця в честь святих Богоотців Іоакима і Анни з їх гробницею, а навпроти, на лівій стороні - каплиця праведного Йосифа Обручника з його гробницею. Правий боковий вівтар належить Православній Церкві, а лівий - Вірмено-Григоріанській (з 1814 року).
Храм Успіння Матері Божої має наступні розміри: завдовжки 48 аршин, в ширину 8 аршин. Раніше в храмі крім дверей були і вікна. Весь храм прикрашений безліччю лампад і приношень. До усипальниці Матері Божої ведуть два маленьких входи: входять західними дверима, а виходять північними. Усипальниця Пречистої покрита дорогоцінними завісами. Похоронне ложе Матері Божої висічено з каменю за образом давньоєврейських гробниць і дуже схоже з Гробом Господнім. За усипальницею знаходиться вівтар храму, в якому щодня відбувається Божественна літургія грецькою мовою.