Свята мучениця Марина1жила за правління імператора Клавдія (близько 270)2. Вона народилася в Антіохії Пісідійській (у Малій Азії) і була дочкою язичницького жерця Едесія (Едесима). Її мати померла, коли дівчинці було дванадцять років, і батько довірив турботи про дочку сільській годувальниці. Спілкування з місцевими християнами і природні схильності Марини сприяли зростанню насіння істинної віри в її серці. Коли їй виповнилося п'ятнадцять років, любов до Христа була в ній настільки сильною, що Марина хотіла тільки одного і думала тільки про одне - причаститися мучеництву і пролити свою кров в ім'я любові до Христа. He приховуючи свого бажання, Марина не боялася заявляти привселюдно, що вона християнка, і висміювала культ ідолів. Цим вона викликала ненависть батька, який позбавив її спадщини.
Одного разу префект Асії Олібрій, прямуючи до Антіохії, побачив святу, коли вона пасла стада разом з іншими жінками села. Зачарований красою Марини, він побажав узяти її за дружину і наказав своїм людям привести дівчину. Прийшовши до палацу, вона постала перед магістратом, який попросив її назвати своє ім'я. Діва впевненим голосом відповідала: "Звуть мене Марина, я дочка вільних батьків із Пісідії, але я раба Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, Який створив небо і землю". Тоді її ув'язнили в темницю в очікуванні великого язичницького свята, яке мало відбутися наступного дня.
Коли її знову привели на суд і наказали принести жертви богам разом з усіма, Марина відповіла: "Я піднесу жертву хвали моєму Богові, але ніколи вашим безсловесним ідолам, позбавленим життя!" Олібрій просив її поберегти свою молодість і красу. Але вона заперечила, що всяка тілесна краса в'яне, тоді як муки, яких зазнають за ім'я Христове, прикрашають душу і готують її до вічного блаженства. Магістрат, розсерджений такою зухвалістю, наказав розтягнути діву на землі, бити прутами з шипами і розривати її плоть залізними гаками. Кров святої лилася рясним потоком і обагряла землю, але Марина не видала жодного крику болю і залишалася незворушною, немов хтось інший страждав замість неї.
Після кількох годин мук її кинули до в'язниці, де вона молила Господа не полишати її у випробуванні та сповідуванні віри. Раптом у в'язниці стався землетрус, який випустив із земних надр величезного змія. Очі його випромінювали вогонь і дим, ніздрі полум'я і рясний дим, язик його був криваво-червоний, і чудовисько страхітливо свистіло, наближаючись до святої. Охоплена великим страхом, Марина звернулася з молитвою до Господа, нашого Спасителя, який позбавив сатану сили і хрестом Своїм звільнив мертвих із пекла. Тоді змій перетворився на огидного чорного пса, але свята, укріплена відтепер милістю Божою, схопила його за шерсть, придавила шию ногою і, взявши мідний молот, вмертвіла ударами по голові та хребту.
Яскраве світло засяяло в темниці, виходячи з величезного хреста, на якому сиділа біла голубка. Голубка опустилася біля Марини і сказала: "Радій, Марино, духовна голубко Господня, бо ти здобула перемогу над лукавим і покрила його соромом. Радій, вірна раба Господня, Якого ти любиш усім серцем своїм і заради Якого ти залишила всі швидкоплинні земні задоволення. Радуйся і тріумфуй, бо настав день, коли ти приймеш переможний вінець і, вбрана ним, разом із мудрими дівами гідно ввійдеш у шлюбний спокій Нареченого і Царя свого!"
Вранці Марину знову привели на суд правителя. Оскільки вона як ніколи була тверда у своєму рішенні, Олібрій наказав роздягнути її і палити смолоскипами. Після цих тортур її головою донизу кинули в чан із водою. І знову з'явилася голубка, несучи в дзьобі гілку, і хрест засяяв над чаном, звідки свята піднялася, позбувшись пут. Було чутно, як голубка вимовила: "Марино, йди до Нареченого всіх праведних!" Бачачи таке диво, безліч присутніх там язичників навернулися до істинної віри і просили святу наставити їх у вченні, що дарує спасіння. У найбільшій люті правитель наказав обезголовити їх усіх разом зі святою Мариною.
Прийшовши на місце страти, мучениця просила катів дати їй час для молитви і, повернувшись на схід, звернулася до Господа з благанням визнати святість душі й тіла тих, хто став на її захист. Завершивши молитву, вона покликала ката, щоб той виконав свою справу, але, охоплений благочестивим страхом, він навернувся до віри Христової і відмовився підняти руку на святу. Тоді Марина сказала: "Ти не допоможеш мені, якщо забаришся з виконанням того, що тобі наказали". Тремтячою рукою він відрубав їй голову.
Якийсь християнин на ім'я Феотим, який таємно приносив святій їжу в темницю, прийшов за її тілом і гідно поховав. В епоху Хрестових походів (1204) мощі святої Марини шанували в Константинополі в церкві Христа Всевидячого (Пантепопта).
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".
1. Вона широко шанується на Заході під ім'ям святої Маргарити.
2. Згідно з іншими джерелами, під час переслідувань за Діоклетіана