5 листопада
2018 р.
Коментар прес-служби Вінницької єпархії УПЦ

Щодо публікацій в електронних ЗМІ, які мали місце 4 листопада і стосувалися можливої кандидатури очільника Православної Церкви в Україні після надання їй автокефалії

4 листопада десятки електронних ЗМІ розповсюдили повідомлення про те, що очолити Українську Православну Церкву після отримання автокефалії може вінницький митрополит Симеон (Шостацький).

Немає нічого дивного в тому, що ім’я митрополита Симеона в черговий раз прозвучало в контексті подій, які супроводжують надання автокефалії Православній Церкві в Україні. Згадаємо, що відбувалося чотири роки тому, коли замість спочилого митрополита Володимира обирали нового Предстоятеля. Тоді митрополит Вінницький і Барський Симеон посів третє місце серед усіх ієрархів УПЦ. І це при тому, що на його боці не було ані церковного, ані світського адмінресурсу. Тому й не дивно, що журналісти і сьогодні згадують саме його персону.

Митрополиту Симеону дорікають його добрими стосунками із владою. Але невже це недолік? І невже погані стосунки зі світською владою є обов’язковим показником духовності? Слава Богу, завдяки владиці Симеону, у Вінницької єпархії абсолютно нормальні стосунки і з владою, і з суспільством, і з представниками інших конфесій. І саме позиція, а також активні дії митрополита Симеона в останні чотири роки дозволили уникнути багатьох конфліктних ситуацій, які могли перетворитися на вогнища конфесійного чи церковно-суспільного протистояння, як це ми бачимо в окремих єпархіях. При цьому владика Симеон послідовно відстоює інтереси Церкви.

Дуже непросто в умовах війни, коли УПЦ прямо називають «п’ятою колоною ворога», тримати авторитет своєї Церкви на високому рівні. І це стосується не лише Вінницької області, адже діяльність владики Симеона відома й за її межами, насамперед, на сході України. На нашу думку, так як діє митрополит Симеон, мали би діяти й інші. Одна справа – вказувати владі на її помилки, а зовсім інша – відкривати в умовах війни «другий фронт» проти обраних народом керівників, відверто висловлювати презирство до них і зневагу до країни, у якій ти живеш, що на жаль, можна спостерігати не лише у окремих політиків, а й серед наших православних співбратів.

Повертаючись до інформаційної хвилі, яку підхопили і загальноукраїнські, і регіональні, і навіть деякі зарубіжні ЗМІ, повторимо, що така реакція журналістів є очікуваною з огляду на пам’ять про минулі вибори в УПЦ. А по суті, в самому повідомленні, яке так активно тиражувалося, на наш погляд, немає достатнього грунту для коментарів.